Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

Я не можу втриматися від пригніченого фиркання, яке виривається майже саме по собі, коли помічаю пару чоловіків, які мирно обійнялися й ігнорують усе навколо. Мій погляд швидко відходить убік, але внутрішній діалог не зупиняється: «Магазин ідеальних чоловіків, кажете? І ось це ось — вищий рівень? А, ні, цей магазин же пішов далі притчі, за образом якої створений. Невже потрібно витримати ще два поверхи?»

Відраза, жах, та що вже там — навіть легке розчарування, все перемішується всередині. Що ж, з усіх варіантів на цьому поверсі «екстремальна романтика» виявилася, можливо, найближчим до правди.

Перед сходовим маршером усе-таки не втримуюся від запитання, адресованого адміністратору.

— Вибачте, а що... це? На цьому поверсі обіцяно... — розгублено киваю головою в бік таблички з описом достоїнств кандидатів у чоловіки.

— Усе вірно, — загадково киває чоловік, а очі блищать хитринкою.

— Тоді що це?! — повторюю з натиском.

Тому, що серджуся. Моя субота перетворилася з легкої розваги зі здоровим почуттям гумору або пошуку потенційного чоловіка на якусь кару.

— Вважаю, — філософськи зауважує адміністратор, — що це зворотний бік абсолютної зовнішньої досконалості. Адже у такого списку достоїнств мають бути ма-аленькі недоліки.

— Маленькі?.. — уточнюю, задихаючись.

Злякано скрикую, коли якийсь «пес» вискакує зі свого осередку, щоб заричати на наречену, яка проходить повз. Та манірно сміється і гладить його, що стоїть на карачках, по голові:

— Який гарний песик, — муркоче грайливо, і я вискакую геть, чітко чуючи розкотистий сміх адміністратора за моєю спиною.

Від відчаю, чи, радше, від упертості, я все-таки вирішую піднятися на шостий поверх. Подумаєш, не хочу бути ще однією жінкою, яка застрягла на півдорозі. Цікавість бере гору: а раптом тут буде не так, як у притчі? Ну не можуть же вони в реальності влаштувати порожній поверх заради жарту. До того ж, обіцяно ще якийсь сьомий поверх.

З кожною сходинкою на сходах відчуваю, як моє розчарування поступається місцем якомусь неясному хвилюванню. Може, зараз я побачу щось інше, щось гідне моїх очікувань? Хоча кого я обманюю: невже сподіваюся, що на цьому рівні дивом з'явиться той, хто підійде мені ідеально? Але, Господи, якщо вже дійшла сюди, нехай буде, що буде.

Піднявшись на останній поверх, я завмираю, переводячи подих. На вході — та сама очікувана табличка, але замість насмішки, як у притчі, на ній написано зовсім інше.