Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

Обережно підкрадаючись до входу, Раймар почув обурене сичання і черговий вигук:

- Скільки разів я їй казала, що цю пічку треба перекласти?

- Ухуф, - почулося від Ґудзика, що вочевидь сидів на своєму місці в кутку.

- Так хто ж мене буде слухати? – продовжувала сваритися незнайомка, роздивляючись опік на руці.

Проте в цю ж мить її увагу привернув чоловік, що заскочив в будинок. Та не встиг він і рота відкрити, як пугач стрімко злетів зі свого сідала. Після чого схопив з цвяха на стіні металевий таз і нальоту добряче гепнув ним по голові непроханого гостя. Міцно вилаявшись, Раймар присів навпочіпки та навіть схопився за голову. Через що не помітив, як йому в обличчя дмухнули якимось смердючим порошком.

 

Прийшов до тями герцог, коли вранішнє сонце вже заглядало у вікна. Знахарка з забинтованою рукою поралася біля столу, а пернатий душогуб дрімав у кутку. З вулиці почулося кінське іржання, і Ада тихенько пробубніла:

- От невгамовний. Весь в господаря.

Раймар хотів було обуритися за такий відвертий наклеп, проте, смикнувшись на ліжку, зрозумів, що прив’язаний до нього.

- Це що за ігри? – варто було подати голос, як у голові відізвався біль.

Ада злякано підскочила на місці й вигукнула:

- Чого кричиш? Хочеш стару до інфаркту довести та вдівцем залишитися?

Але герцог тепер мовчав. До нього повернулися спогади вчорашніх подій і голову заполонили сотні думок. Він навіть не намагався щось запитувати у знахарки, адже прекрасно знав, що та знову скаже: «Тобі привиділося». Аякже! Двічі на ці хитрощі він не купиться!

Одного герцог не міг зрозуміти, якщо знахарка насправді відьма, то чого не вбила його вночі? Через обручки? Можливо. І що тоді? Чекати ще майже місяць і у храмі вивести її на чисту воду? Була в Раймара ще одна неймовірна підозра, але він не знав, як її перевірити. Доки Ада сама не подала ідею.

- Ти ще довго в мій дім будеш напівголим приходити? – обурилася вона, вказуючи на розірвану сорочку.

- А де ти ще подивишся на сильне чоловіче тіло? – підморгнув у відповідь Раймар. – Тобі богиня такого чоловіка послала, а ти не користуєшся.

- Що? – знахарка завмерла посеред будинку. – На трясця ти мені здався?

- Знаєш, - хитро усміхаючись промовив герцог, - чоловік потрібен не тільки для того, щоб траву косити.

- Ага, - фиркнула стара. – А ще й для того, щоб життя труїти. Мабуть, сильно тебе вчора по голові бахнуло. Аж маячню почав городити.

- Подякуй Ґудзику, - нахмурився Раймар і кивнув убік дрімаючого птаха.

- А нічого вночі до літньої жінки в дім застрибувати, немов грабіжник якийсь. Ґудзик мене захищав. При чому прекрасно впорався з завданням. А от тебе десь чорти носили декілька діб.

- Невже ти за мене хвилювалася? Це так приємно. Нічого, я тепер свою дружину і на хвилину не покину.

- От тільки не треба мені погрожувати, - скривилася Ада і нарешті розв’язала руки співрозмовника. – Знайшов, що шукав?

- Здається, знайшов, - хмикнув Раймар і дивним поглядом обвів стару. – Що в тебе вчора трапилося?

- Руку обпекла, - знизала плечима Ада і хотіла було вже відійти.

Проте чоловік перехопив її за лікоть і промовив:

- Перев’язка слаба і вже майже сповзла.

- Однією рукою не так вже й легко себе лікувати, - обурилася знахарка.

- Давай я допоможу.

- Не треба…

- Сядь, - наказав герцог, кивнувши на лавку.

Ада після декількох секунд роздумів послухалася його і простягла перебинтовану кисть. Обережно розгорнувши тканину, Раймар побачив досить серйозний опік. На столі вже було приготовано все необхідне, тому йому залишилося лише ретельно обробити рану та знову обгорнути її чистими бинтами. Оскільки чоловік не поспішав, а знахарці треба було якось відволіктися від болю, вона запитала:

- Чого ж ти вчора так увірвався до мене?

- Бо обручка замиготіла червоним кольором.

- Ну то й що? Може, мене тут вбивали. Почекав би трішки і звільнився б від одруження зі старою бабцею.

Раймар загадково хмикнув, проте не міг втратити такий шанс. Тому майже одразу додав:

- Спочатку я був злий на Олеандру за цей дурний фокус, але, поблукавши лісом, багато чого переосмислив.

- Тобто? – здивувалася знахарка, від чого її сиві брови високо злетіли догори.

- Це ж справжній подарунок долі, - Раймар старанно вдавав серйозний тон. – Ти доросла, самодостатня жінка. Вітер в голові вже давно прошумів, а зріла краса ще більше розквітла. Мене ніколи не цікавили молоді дівчата, що тільки й мріють про серенади та зітхання. Я думаю ми з тобою будемо чудовою парою.

На цих словах герцог закінчив бинтувати руку знахарки. Обережно поцілувавши зморщені пальці, він звабницьки підморгнув Аді та вийшов геть. Шокована бабця не змогла вичавити із себе і звуку, а от Раймар був готовий реготати у весь голос. Він щиро сподівався, що насправді бачив ту примарну дівчину, інакше йому до кінця життя будуть снитися кошмари. Кошмари, в яких він зваблює літню жінку.