Читати книгу - "Флористка, Viter"

Розділ 17

В доках пахло морським вітром і мастилом. Повітря було важким, а тінь від контейнерів створювала безліч схованок. Зоряна й Артем пересувалися обережно, не видаючи ні звуку. Вони знали, що тут небезпечно, але відступати було нікуди.

— Давай розділимося, — пошепки запропонував Артем. — Ти перевіриш східний бік, я — західний. Якщо щось піде не так, зустрінемось біля старого крана.

Зоряна кивнула, хоча ідея їй не подобалася. Вона знала, що це логічно, але серце тьохнуло при думці, що Артем може опинитися в пастці.

Вона повільно просувалася між контейнерами, намагаючись почути хоч щось підозріле. Тиша довкола здавалася неприродною. Аж раптом вона почула приглушені голоси.

Зоряна пригнулася і виглянула з-за контейнера. Там стояли троє чоловіків. Один із них здавався знайомим — це був один із людей, яких вона підозрювала у зв’язку зі зникненням Марини.

— Вантаж прибуде через годину. Переконайтеся, що жодних несподіванок не буде, — сказав один із них.

Зоряна поспішно витягнула телефон, щоб сфотографувати, але випадково зачепила уламок металу ногою. Він дзенькнув об землю.

Чоловіки різко обернулися.

— Хто тут?!

Вона миттєво кинулася назад, але один із них уже вихопив зброю. Вистріл.

Зоряна відчула, як куля просвистіла поруч із нею. Вона рвонула вперед, намагаючись знайти укриття. Але кроки позаду свідчили, що за нею женуться.

Раптом з-за контейнера з’явився Артем. Без жодних вагань він вихопив пістолет і вистрілив у напрямку переслідувачів. Один із них упав, інші відступили.

— Я ж казала не героїзувати! — сердито вигукнула вона, коли вони кинулися бігти.

— Я б сказав те ж саме тобі! — усміхнувся Артем, хапаючи її за руку і ведучи до безпечного місця.

Вони сховалися в тіні складу, перехоплюючи подих. Артем торкнувся її плеча.

— Ти ціла?

— Так. Але вони тепер знають, що ми тут.

Артем серйозно кивнув.

— Отже, пора діяти швидше. Ми на правильному сліду, Зоряно. І здається, ця ніч буде дуже довгою…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍