Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

Союз. Мільйони мешканців цих регіонів розмовляли російською мовою, дивилися російське телебачення, споживали російські новини й покладалися на торгівлю з Росією. Якби Путіну вдалося мотивувати їх протистояти західному курсу своєї країни, він міг би отримати бажаний вплив в Україні політичним шляхом — і без потреби в насильстві.

* * *

Серед друзів і рідних Зеленського думки щодо Помаранчевої революції та її лідерів не збігалися. Батьки голосували за Януковича[65], тоді як комедійна команда сприймала поглиблення розколу між східними й західними регіонами як серйозну професійну дилему. Невдовзі після Помаранчевої революції у них була запланована прем’єра нового естрадного шоу, «Вечірній квартал», основою якого мала стати політична комедія. Вони не могли собі дозволити відштовхнути чи образити жодну зі сторін національного поділу. Проєкт мав фінансову підтримку від партнерів з Росії та України, і команда хотіла охопити авдиторію обох країн. Прем’єра відбулася 2005 року, і перший випуск продемонстрував, що політичні погляди Зеленського не надто відрізняються від поглядів його батьків. Він також ріс у робітничому місті, розмовляв російською. Нехай за роки виступів у Москві Зеленський не раз наштовхувався на скляну стелю через упередження щодо українців, він усе одно вірив, що дві країни пов’язані — на щастя чи на жаль — спільною культурою та історією.

Реагуючи на Помаранчеву революцію як комік, він критикував обидві сторони, хоча й не з однаковою силою. На прем’єрі шоу Пікалов представив бездоганну пародію на Януковича; точно передав його співучу простакувату манеру мови, застиглий погляд — індикатор того, що герой сушить голову. Однак пародія була незлобива, майже приязна порівняно із жорсткою критикою щойно призначеної на посаду прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, ікони Помаранчевої революції. Роль Тимошенко виконував сам Зеленський. Одразу після вступних сценок він разом з трьома іншими учасниками команди переодягнувся у костюм Тимошенко: на головах — драні коси, уздовж рукавів — помаранчеві смуги з англійським словом revolution.

— Ой, Путін, жити без тебе не можу, — наспівувала четвірка молодиків. — Та без твого кохання потрапляю в НАТО[66].

Гумор був грубий, але й талановитий — у тому сенсі, що артисти майстерно балансували на політичному канаті. Вони не ставали на позицію жодної зі сторін Помаранчевої революції. Натомість націлювалися на її героїню, яку зображували лицемірною опортуністкою, готовою змінювати свою прихильність зі сходу на захід і знову на схід. П’ятнадцять років по тому, коли Тимошенко цілком несподівано для себе постане проти Зеленського на президентських виборах і програє, вона все ще плекатиме образу. Однак, коли шоу вийшло в ефір уперше, воно ще не було заявою про політичні амбіції. Лише показало, що у своїх виступах не потуратиме жодному політику, навіть можновладному та популярному.

— Ми завжди реагували на політичні події, але спиралися на думки народу, — пояснювала мені Олена. — Ми не були політичними експертами. Жартували про те, що люди обговорюють на кухнях. Дивилися на політичну арену ззовні, і то не надто глибоко.

Не всі матеріали «Вечірнього кварталу», який транслювався на цілу країну щосуботи у прайм-тайм, стосувалися політики. Грали також грубий фарс, сороміцькі жарти, пародії на знаменитостей. Утім, найвидатнішими номерами були ті, в яких кепкували з можновладців. Не щадили жодного. В одному з номерів зіграли усіх головних персонажів Помаранчевої революції, які страждають на амнезію та не можуть пригадати, хто з них президент. В основі лежав стереотип, старий, як сама сатира: політики не мають принципів, лише жагу до влади. Батьки Зеленського дивилися ці жарти по телевізору зі своєї старої криворізької квартири та тривожилися, що зухвалість створить синові проблеми з владою.

— Було лячно, дуже лячно, — згадувала пізніше мама Римма. — Чоловік був проти, постійно закликав: «Вова, годі, припиніть жартувати з президента!»[67].

Молодші глядачі, які позбулися радянського інстинкту благоговіння перед державою, вважали таку сатиру вкрай смішною. Шоу мало шалений успіх, і за кілька років продюсерська компанія Зеленського стала об’єктом заздрощів у телевізійній індустрії України. Вона випускала ситкоми й романтичні комедії, реаліті та кулінарні шоу, програми стендапу й конкурси пісень. Зеленський працював над українською версією «Танців з зірками», спершу як учасник (він виграв), пізніше як продюсер. Крім появи на екранах, команда їздила з естрадними шоу на гастролі Україною і Росією, мала аншлаги у театрах і бенкетних залах.

— Двічі чи тричі ми в дорозі ледь не померли, — повідав мені Пікалов.

Якось у сорокаградусний мороз їхній гастрольний автобус зламався невідомо де. Іншим разом, у російському Нижньому Новгороді у натовпі зчинилася різанина, і артистів втягнули у сутичку.

— Якимось чином ми завжди виходили сухими з води, — констатував Пікалов.

Хоча він пам’ятає, як казав Зеленському: «Ти живеш під щасливою зорею. Дивися, щоб одного дня вона від тебе не відвернулася».

— Єдине, що ми могли робити, це молити Бога — нехай не сьогодні; може, завтра.

* * *

До того, як Зеленському 2008 року виповнилося тридцять, успіх студії зробив його багатим. Приблизно тоді ж він зі своїми діловими партнерами, братами Шефірами, почав приховувати статки в офшорах, переважно на Кіпрі, в улюбленій податковій гавані російських і українських еліт[68]. До офшорних компаній текли мільйони доларів, недосяжні для українських податкових інспекторів; здебільшого ці гроші надходили від олігархів — власників телевізійних каналів, які транслювали та фінансували програми Зеленського.

Що більше капіталу він накопичував, то сильніше соромився цієї теми.

— Я не говорю про свої доходи, — сказав колись. — Бо почуваюся дуже ніяково[69].

Він переживав, що через багатство ризикує втратити зв’язок з авдиторією. Люди, які дивилися його шоу та купляли квитки на його фільми, були переважно бідними, принаймні за західними стандартами. Рівень бідності в Україні — один з найвищих у Європі. Мама Зеленського отримувала середньостатистичну пенсію — 1600 гривень щомісяця, це становило близько 200 доларів.

— Люди зубожіли, — відповів Зеленський, коли інтерв’юер запитав про його статки. — Не хочу вражати у болюче місце. Їм і без того важко.

Утім, 2021 року деталі його офшорного багатства оприлюднили в рамках масштабного витоку даних, відомого як Pandora Papers, і Зеленський, що перебував на посаді президента другий рік, був змушений вигадувати якісь незграбні виправдання. Він відкинув відмивання грошей чи ухиляння від сплати податків з тих мільйонів, які заробив у розважальному бізнесі. Проте визнав, що використовував офшори для «захисту» своїх активів від держави.

— Усі телеканали мали компанії в офшорах, — заявив він. — Бо це давало можливість, щоб на тебе політика не впливала[70].

Телевізійна авдиторія Зеленського сягнула мільйонів глядачів, і він дійсно зіткнувся з тиском з боку політиків, яких висміював. Тиск посилився після президентських