Читати книгу - "Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко"

Розділ 20. Ритуал надії

Професори ретельно готувалися.

У центрі лікарняної палати накреслили складний магічний символ, що сяяв сріблястим світлом.

 

Навколо стояли мадам Бонні, професор Снейд із зіллями, директорка Макґонеґел і сам Гаррі Поттер.

 

— Для розриву такого сильного закляття потрібен не лише ритуал, — пояснював Гаррі, дивлячись на Орден Надії. — Потрібен той, чия душа глибоко пов'язана з душею постраждалої.

 

Погляди всіх звернулися до Джеймса.

 

— Це ти, Джеймсе, — тихо сказала Лілі, торкаючись брата за плече.

 

— Але що я маю зробити? — запитав Джеймс, ковтаючи клубок у горлі.

 

— Ти маєш тримати її за руку і проговорити спеціальну клятву, — пояснив Гаррі. — Ти маєш закликати її назад. Твої почуття стануть містком, який розірве темне закляття.

 

Джеймс повільно підійшов до ліжка Селестіни.

Вона виглядала так само — тиха, беззахисна, нерухома, але в її очах блищало життя.

 

Він став навколішки, узяв її руку у свою й прошепотів:

 

— Я тут.

Я тебе не залишу.

Я кличу тебе назад.

 

Гаррі дав йому старовинний пергамент із текстом клятви.

 

Джеймс прочитав:

 

"У тіні й світлі,

в темряві й сяйві,

я кличу тебе, серце моє.

Повернись, почуй мене.

Друзі не зраджують.

Любов сильніша за темряву."

На останніх словах магічний символ під Селестіною спалахнув яскравим золотим світлом.

Селестіна здригнулася. Її пальці ледве-ледве стиснули руку Джеймса.

— Вона чує мене! — вигукнув Джеймс, сльози радості бризнули йому на очі.

Гаррі й інші професори підняли палички вгору, посилаючи потужні промені світла в центр кола.

Раптово темна тінь, яка тримала дівчину, зойкнула й розсипалася в повітрі.

Селестіна здригнулася вдруге — і вдихнула на повні груди!

Вона моргнула, повертаючи голову до Джеймса. Її губи ледь чутно прошепотіли:

— Джеймс...

І він знову, нарешті, побачив у її очах життя.

Кінець розділу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍