Читати книгу - "Танок драконів"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 199 200 201 ... 359
Перейти на сторінку:
ветерани сотні боїв і зелені хлопчаки, у яких попереду перший бій. На чолі марширували горяни: вожді та звитяжці на кошлатих гаронах, а поряд з ними — волохаті бійці, вбрані в дублену шкіру, старі кольчуги й шуби. Дехто з них розмалював обличчя брунатною і зеленою фарбами й начепив на себе гілля, щоб зливатися з деревами.

У хвості валки їхав обоз: мули, коні, воли, ціла миля возів і гарб, навантажених харчами, фуражем, наметами й іншими припасами. Останнім їхав ар’єргард — знов лицарі в кірасах і кольчугах в оточенні розвідників, які, ховаючись, рискали навколо, щоб ворог не міг підкрастися непомітно.

З обозом, у критому фургоні з величезними колесами, облямованими залізом, їхала Аша Грейджой, з кайданами на руках і ногах і під пильним наглядом Ведмедиці, яка хропіла гірше за чоловіків. Його світлість король Станіс не збирався ризикувати, що його трофей утече з полону. Він збирався завезти її у Вічнозим і виставити у ланцюгах на огляд усім лордам Півночі — кракенову доньку, закуту і зломлену, доказ його сили.

Валку проводжали сурми. У світлі сонця, яке сходило у небі, сяяли гостряки списів, а обабіч блищала від ранкової паморозі трава. Пущанський Насип від Вічнозиму відділяло сто льє лісу. Триста миль кручого польоту. «П’ятнадцять днів»,— казали лицарі.

— Роберт зробив би такий перехід за десять днів,— підслухала Аша слова лорда Фела. Його дідусь загинув від Робертової руки у Літньому палаці, й невідомим чином це піднесло його вбивцю в очах онука до божественної висоти.— Роберт був би у Вічнозимі вже два тижні тому й тепер показував би Болтонові язика з-за зубчастих стін.

— Тільки при Станісові такого не кажи,— мовив Джастин Масі,— бо він нас змусить іти і день, і ніч.

«Цей король так і живе у тіні свого брата»,— подумала Аша.

Щиколотку й досі прошивало болем, коли Аша на неї наступала. Там точно перелом, не сумнівалася вона. Набряк зійшов ще в Пущанському Насипі, але біль зостався. Якби то були розтягнуті зв’язки, уже б точно все минулося. З кожним її рухом бренькали ланцюги. Кайдани гризли і зап’ястки, і гордість. Але така ціна покори.

«Ніхто ще не помер від того, що прихилив коліно,— якось сказав їй батько.— Навіть уклінник може одного дня повстати з крицею в руці. Хто не хоче прихиляти коліно, помре навстоячки». Балон Грейджой довів правдивість власних слів, коли захлинувся його перший заколот: кракен прихилив коліно перед оленем і деривовком, але одразу повстав знову, щойно померли Роберт Баратеон і Едард Старк.

Тому і кракенова донька в Пущанському Насипі вчинила так само, коли її кинули перед королем, зв’язану й кульгаву (але, на щастя, не зґвалтовану), з пекучим болем у щиколотці. «Здаюся, ваша світлосте. Чиніть зі мною, як зволите. Прошу тільки пощадити моїх людей». Вона непокоїлася тільки через Карла, Триса й решту вцілілих у вовчому лісі. Їх залишилося дев’ятеро. «Пошарпана дев’ятка» — ось як їх нарік Кром. Він отримав найтяжчі рани.

Станіс дарував їм життя. Однак Аша відчувала, що в цьому чоловікові немає щирого милосердя. Він, понад усякий сумнів, дуже рішучий. І мужності йому не бракує. Люди кажуть, він справедливий... і навіть якщо його справедливість різка й сувора — що ж, життя на Залізних островах призвичаїло Ашу Грейджой до такого. І все одно їй цей король не подобався. Оті його глибоко посаджені блакитні очі завжди здавалися підозріливо примруженими, а в глибині вирувала холодна лють. Ашине життя нічого для нього не важило. Вона була лише заручницею і трофеєм, який доведе північанам, що Станіс здатен приборкати залізнородних.

«От і дурень». Якби він знав північан, то розумів би, що перемога над жінкою їх не вразить, а цінність Аші як заручниці близька до нуля. Тепер Залізними островами править її дядько, а Воронячому Оку байдуже до того, жива вона чи померла. Може, це не байдуже її чоловікові — отій жалюгідній руїні, яку Юрон їй нав’язав, але Ерик Айронмейкер не має стільки грошей, щоб заплатити за неї відкупне. Однак Станісові Баратеону цього не поясниш. Його ображає вже те, що вона — жінка. Чоловіки з царини люблять, щоб жінки були м’які й милі, знала Аша, й ходили в шовках, а не в кольчугах і дубленій шкірі, з метальними топірцями в руках. Але коротке знайомство з королем у Пущанському Насипі переконало Ашу, що вона б йому і в сукні не сподобалася. Навіть з дружиною Галбарта Гловера, побожною леді Сибеллою, він поводився чемно й шанобливо, але явно почувався ніяково. Цей південний король — з тих чоловіків, для яких жінки — інакша раса, дивна й незбагненна, як велети, бабаї і діти пралісу. Ведмедиця теж змушувала його скреготіти зубами.

Існувала лише одна жінка, до якої дослухався Станіс, та й ту він залишив на Стіні.

— Краще б вона була з нами,— зізнався сер Джастин Масі, білявий лицар, який командував обозом.— Востаннє в бій без леді Мелісандри ми ходили на Чорноводді, й там на нас напала тінь лорда Ренлі, втопивши половину війська у затоці.

— Востаннє? — перепитала Аша.— То чаклунка була в Пущанському Насипі? Я її не бачила.

— Хіба то бій! — усміхнувся сер Джастин.— Ваші залізні билися хоробро, міледі, але ж нас було набагато більше, і ми заскочила вас зненацька. А Вічнозим знатиме, що ми наближаємося. І в Руза Болтона людей не менше, ніж у нас.

«Ба й більше»,— подумала Аша.

Навіть бранці мають вуха, й у Пущанському Насипі Аша чула всі розмови, коли король Станіс обговорював зі своїми капітанами майбутній похід. Сер Джастин був проти від самого початку, а з ним і чимало інших лордів і лицарів, які прийшли з лордом Станісом з півдня. Однак вовки наполягали: не можна віддавати Вічнозим Рузові Болтону, та й Недову доньку слід урятувати з лабетів його байстрюка. Так казали Морган Лідл, Брандон Норі, Барило Вул, Флінти, навіть Ведмедиця.

— З Пущанського Насипу до Вічнозиму — сто льє,— сказав Артос Флінт, коли суперечка у палатах Галбарта Гловера досягла точки кипіння.— Триста миль кручого польоту.

— Довгий перехід,— мовив лицар на ім’я Корліс Пенні.

— Не такий уже й довгий,— наполягав сер Годрик, кремезний лицар, якого всі називали Велеторізом.— Ми й так далеко вже зайшли. Шлях нам осяє Цар світла.

— А коли дістанемося Вічнозиму? — поцікавився Джастин Масі.— Два мури, між ним рів, внутрішній мур — сто футів заввишки. Болтон у житті не

1 ... 199 200 201 ... 359
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танок драконів"