Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

176
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 199 200 201 ... 248
Перейти на сторінку:
за свердловини батька, після чого відбула до Англії. Потім прийшла звістка, що Зелімхана вбив загін добровольців, який полював на абрека ради нагороди. Казали, що хтось ватажка абреків зрадив, можливо, не всі повірили в те, що я втік сам Та невдовзі банда Зелімхана відновилася, цього разу на чолі з його племінником, який виявився абреком не гіршим за дядька. Делегація бакинських нафтопромисловців пропонувала мені великі гроші за те, щоб я спіймав розбійника, але я відмовлявся від усіх пропозицій, сидів удома, насолоджувався вишуканим жіночим товариством та диктував графу свої пригоди.

Кіно і німці, або Тато знайшлися!

ісля кавказьких пригод відпочивав я довгенько, відмовлявся від усіх справ, з хутора не висовувався, але й тут мене знаходили. Кожного дня приходили різні люди зі своїми бідами і просили допомоги або просто мої читачі, які хотіли побачити мене, щоб потім розповідати всім знайомим. Я спочатку наказав говорити, що кудись поїхав, але люди сідали перед двором і чекали днями, тільки б мене побачити. Хоч, було, з хутора виїзди, щоб відбитися від тої ріки відвідувачів. Я вже подумував, чи не купити інший хутір і таємно там оселитися, але ж розумів, що швидко дізнаються всі, де я, і почнуть туди ходити. Тоді я наказав усім розповідати про мою хворобу, мовляв, кавказький полон не минувся даремно, не виходив з будинку, а Єлизавета Павлівна у вбранні медсестри виходила до відвідувачів і казала, що я у важкому стані, зможу прийняти лише за кілька місяців, а взагалі краще за журналом слідкувати, там ми обов’язково дамо повідомлення про моє одужання.

Ось так брехнею вдалося трохи відбитися від публіки, зараз хоч і приходили, але значно менше. Я ж сидів удома, грався з Монікою, Єлизавета Павлівна взяла на себе всі господарські справи, а граф строчив нові оповідки про мої пригоди. Мені й те, і інше стало нецікавим, до всього я зробився байдужим, млявим, сидів би та лежав або слухав, як Моніка розмовляє з ляльками. Ані до справ, ані просто в поле виїхати, з мужиками побалакати мене не тягнуло.

Одного дня сидів я в кабінеті і слухав Єлизавету Павлівну, чи варто нам брати в оренду ставок неподалік та влізати у рибну торгівлю. Я б ото погодився на все, що б там вона не пропонувала, але Єлизавета Павлівна сказала, що я обов’язково мушу вислухати її. Вона хотіла налагодити виробництво вудженої риби і продавати її під торговою маркою «Коропи від Івана Карповича».

— Ім’я ваше добре відоме і викликає лише позитивні відчуття, то думаю, що продажі будуть добрі. Я ось порахувала: щоб окупити оренду ставка та будівництво коптильні, нам треба вийти десь на дві тисячі пудів готової продукції на рік.

— Слухайте, та весь повіт стільки вудженої риби не з’їсть! — кажу обережно і вкотре дивуюся жилці Єлизавети Павлівни у ділових справах.

— А повіт їсти і не буде, бо «Коропи від Івана Карповича» — то буде елітна продукція, дворяни серед риб, що поставлятиметься лише в столицю і кілька великих губернських міст. Коштуватиме дорожче, продаватиметься у красивій упаковці, яка підкреслюватиме високий статус покупця. «Коропи від Івана Карповича» — життя вдалося! Або «Найкраща риба від найкращого сищика імперії»! Іване Карповичу, це золоте дно!

— Ну, не знаю. — нічуся я.

— Господи, Іване Карповичу, я вас не впізнаю! Що ви оце мимрите та плечима стенаєте? — Єлизавета Павлівна дивиться на мене, а я намагаюся вдавати, наче все добре.

— Просто капітал треба великий... — кажу я першу-ліпшу думку.

— Я розумію, що ви не любите ризикувати капіталом, то пропоную почати справу на паях. Від вас ім’я та оренда ставка, від мене будівництво коптильні, керівництво виробництвом та продажами і витрати першого року. По грошах ви вкладатимете десь третину, а отримуватимете половину! Наважуйтеся!

— Але оце війна наближається...

— Іване Карповичу, людям їсти хочеться, хоч війна, хоч мир. Мабуть, і на Страшний суд дехто б рибки узяв. Тож війна для цієї справи неважлива До того ж, можемо пожертвувати якусь кількість риби для нагороджених солдатів та офіцерів. Мовляв, купуючи «Коропи від Івана Карповича», ви підтримуєте нашу армію! І риба — це ж тільки початок, бо до риби пиво потрібне! Як справи підуть, обов’язково відкриємо пивоварню. «Пиво „Веселий сищик” — знайде кожного»!

— Щось ви той, захопилися дуже, Єлизавето Павлівно. Як у нас на селі казали: «Дурень думкою багатіє».

— Іване Карповичу, якщо хочете досягти успіху, то треба захоплюватися, палати, не боятися, ризикувати. А інакше яка цікавість у житті?

— Та мені вдома добре, без ризиків.

— Ох, Іване Карповичу, зіпсував вас той клятий полон! Якийсь ви з нього приїхали зламаний, чи що. Тільки б удома сидіти і все, наче старий на припічку!

— Ага, набігався я, хочу відпочити. О, наче їде хтось! — я з радістю почув торохтіння двигуна. До хутора їхала якась машина, і це було добре, бо мені дуже хотілося припинити цю бесіду. І сам я відчував, що полон кавказький якось мене змінив. Знесилився я, чи що.

— Сходжу, подивлюся, хто там, — Єлизавета Павлівна була тепер у мене за секретаря і спілкувалася зі всіма відвідувачами. Схоже, їй це подобалося, казала, що засиділася вдома у Бахмачі, а тут наче у великому місті, хоч і хутір, але справ повно.

Чутно було, як авто під’їхало, грюкнули дверцята, потім голоси. Зараз Єлизавета Павлівна відправить відвідувача, і підемо пообідаємо, он уже з кухні пахне черговими дивами Уляни Гаврилівни. Коли почулися кроки на сходах. Схоже, що Єлизавета Павлівна поспішали до мене. Але ж авто не поїхало, відвідувач залишився. Щось сталося? Я ото про всяк випадок перевірив револьвер у потайній кишені свого костюма. Тепер така кишеня у всіх моїх піджаках була Револьвер був на місці, а ось зайшла Єлизавета Павлівна якась схвильована, що на неї було не схоже.

— Там вас питають. Якийсь дуже нахабний відвідувач. Я йому пояснювала, що ви хворий, але він наполягає, що його обов’язково приймете. Ось, передав візитку. Дивну якусь.

Я взяв ту візитку: на дорогому папері золотом було написано: «Фіма Ширман, вирішую питання». Я одразу згадав одеського бандита, якого двічі обдурив і сподівався, що більше не побачу. Аж ось він приїхав. От уже не чекав я цього візиту так не чекав.

— Де він? — спитав швидко.

— Та біля воріт стоїть.

— З

1 ... 199 200 201 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"