Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

ся в текстї її видавцями, зроблена пізнїйшим переписувачем, зовсїм довільно, і нїчого не варта), див. мою спеціальну працю: Хронольоґія подїй Галицько-волинської лїтописи, 1901 (з Записок Наук. Тов. ім. Шевченка т. XLI) ; там вказана і иньша лїтература хронольоґічних часів.

2. Польські й иньші західнї звістки про смерть Романа (до с. 16).

Звістки польських річників про смерть Романа див. в Monumenta Pol. hist. — т. II c. 836 (місце і дата смерти), 876, т. III c. 46 (неважне, з Великопольської хронїки), 70,162-3, 171 (подробиця про погоню до Володимира), 206, 305, 353 (тут про червону воду Висли), 715.

Кадлубек також заповів оповіданнє про смерть Романа (М. Р. h. II. 440), але в теперішнїх кодексах сього оповіданая нема. Бєльовский (ibidem) догадував ся, що се Кадлубкове оповіданнє маємо в однім, з пізнїйших цитованих мною вище краківських річників, але Кадлубек певно, потрапив би більше оповісти про се, нїж та записка річника. Великопольська хронїка (М. Р. h. II. 553) дає дуже скупу звістку: по за риторикою або такими поясненнями, що Роман potentissimus princeps Ruthenorum duci Lestkoni tributa denegat, маємо тут тільки подробицю, що в битві богато Русинів потонуло в Вислї. Длуґош переписав її оповіданнє з ріжними додатками й прикрасами під 1204 р., додавши ще про часті набіги Романа на Сендомирську землю Лєшка (бо Лєшко у нього ще не сидить в Кракові, аж до р. 1206), а під р. 1205 дає широке оповіданнє про смерть Романа. Коротку аналїзу його оповідання дав Семкович Krytyczny rozbior dziejow Dlugosza с. 205-6, і справедливо вказавши на те, що Длуґош окрім використаних ним річників черпав тут з якихось пісень і устних традиций, припускав, що й ті подробицї, яких ми не знаходимо в річниках, не були вигадкою Длуґоша.

Треба признати, що Длуґош дїйсно мав спеціальні причини інтересувати ся битвою під Завихостом. До нього належав патронат тієї памяткової фундації олтаря Ґервасия і Протасия (про лихий стан сеї фундації згадує він при кінцї свого оповідання — II c. 176), тож він вправдї міг зібрати деякі перекази про сю битву; але як то дуже часто буває у нього, і тут дуже тяжко відріжнити, що він дїйсно узяв з своїх джерел, а що додав від себе. Можна прийняти, що епізод з віщим сном Романа (купа щігликів, налетївши від Сендомира, поїдає купу горобцїв), епізод останньої боротьби, де Роман перепливає Віслу на equa effoeta (Длуґош сам додає при тім — ut fertur), не видумані Длуґошом; може бути, і епізод з володимирським епископом, що відмовляє свого благословенства Романови, Длуґош звідкись узяв, хоч се вже не певне; так само вже досить підозріла цїла історія про претенсії Романа на Люблин і остру відмову Лєшка. Що Романа похоронено в Володимирі — се мабуть таки здогад (хибний) самого Длуґоша (неб. Дроба з сеї звістки пробував робити дальші виводи — c. 376) (натомість у Бєльского, с. 234 вид. Туровского, Романа ховають у Київі „між богатирями”). Але однаково, Длуґош що вигадав, чи зачерпнув з устної традиції, — і того і другого не можна уважати за історію. З руських джерел на Длуґошовім оповіданню (посередно) оперла ся Густинська лїтопись, а й записка видана в старім виданню Радивилівської лїтописи (Библ. рос. историч. c. 300), котру Зубрицький ужив як самостійну (III c. 28), безперечно, має в своїй основі теж Длуґошеве, тільки більше змодифіковане оповіданнє.

Зовсїм одиноко стоїть звістка про смерть Романа французького хронїста середини XIII в. Оберіка з Trois Fontaines: Rex Russie Romanus nomine a finibus suis egressus et per Poloniam transire volens in Saxoniam et ecclesias destruere volens... a duobus fratribus Polonie ducibus Listec et Conrardo super Wisselam fluvium Dei iudicio percutitur et occiditur et omnes, quos secum aggregaverat, aut disperguntur aut interficiuntur. (Alberici Trium foncium Chron. — Mon. Germ. hist. Scr. XXIII c. 885, про хронїку Wattenbach II c. 441-2). Як бачимо, звістка досить докладна, але при тім Романів похід має метою Саксонїю) і він тільки переходив через Польщу, Недавно проф. Абрагам на підставі сеї звістки здогадував ся, що „завихостська траґедія відограла ся не на тлї граничних спорів Польщі з Русию про Люблин, а на далеко ширшім тлї — боротьби за цїсарську корону в Нїмеччинї” (Powstanie org. kosciola lac. c. 98-9), і що посольство папи до Романа могло також стояти в звязку в участию Романа в сїй боротьбі 1 ). Здогад як здогад, його анї довести анї заперечити підстав не маємо. Але що до кампанїї 1205 р., то Суздальська і Галицька лїтопись, від себе незалежні, як ми вже бачили, представляють сю кампанїю на тлї відносин польських: що Романа з Лєшком розсварив Володислав, і Роман здобував якісь польські городи. Супроти того представленнє Альберіка, що Роман тільки йшов через Польщу, богато тратить на певности.

3. Кілька ґенеальоґічних питань (до c. 23-4).

З особою Олександра белзького вяжуть ся деякі питання. А. Лонґінов (Грамоты Юрія II — Чтенія московські 1887, II c. 49) справедливо зауважив, що лїтопись зве Олександра часом братом Данила (Іпат. c. 497, 498, 513, пор. с. 482, де він зветь ся синовцем Романа), часом братучадом (c. 508). З того Лонґінов зробив такі виводи: було двох Олександрів, оден син, другий внук Всеволода; уже від 1204 р. іпатської хронольоґії маємо до дїла з тими двома Олександрами. Відповідно до того Льонґінов уміщує в своїй ґенеальоґічній таблицї й двох Всеволодів — братів сих двох Олександрів. На доказ своєї гадки (котру Линниченко в своїй рецензії-Ж. М. Н. П. 1891, V переказав, повздержавши ся від свого осуду), він вказує на лїтописне оповіданнє під 1210 р.: „Приде Лестько к Белзу уб Ђ женъ Александромъ, Олександеръ же не прияше, хотя зла Романовичемь, и прия Белзъ, и да Александрови”: він думав, що тут Олександер — senior дає Белз Олександрови-juniori. В дїйсности однак се ”прия” належить до ”Лестька”. Взагалї припустити, що лїтописець завів таке сьвідоме баламуцтво і говорить про двох Олександрів, не розріжняючи їx нїчим, дуже тяжко і, по моєму, лекше прийняти в оповіданою під 1230 р., де тільки й зветь ся Олександер „братучадом” Данила, просту помилку. У всякім разї думати, що вже від 1204 р. лїтопись в суміш говорить про двох Олександрів — абсолютно неможливо (через те і двох Всеволодів у всякім разї нема причини приймати): можна вагати ся тільки для подїй між 1230 і 1234 рр. іпатської хронольоґії, але що і в сїй части, під рр. 1231-4