Читати книгу - "Холодна Гора"

будівля утримувалася в чистоті, час від часу добудовувалася й модернізувалася.

Я завжди був голодний і через місяць написав Народному комісарові внутрішніх справ листа, в якому вказував, що незабаром мине три роки, як я без вини знаходжуся в ув’язненні, і прошу дозволу переказати гроші з мого ощадного рахунку на тюремний із тим, щоб користуватися послугами «лавочки» для підсилення мого в’язничного раціону. Відповіді я не отримав.

Я ставав усе слабкішим. Навіть читати мені стало важко. Цілими днями я лежав у ліжкові й дрімав.

На цей час припало відкриття, яке зробило мене майже щасливим. Таємниця зникнення креслень ніколи не давала мені спокою.

Де вони поділися? Я повсякчасно про це думав.

Одного вечора я цілими годинами лежав без руху й раптом підскочив у великому збудженні. Сцена, яку три роки прикривав глибокий пил забуття, раптом виразно постала в моїй свідомості з усіма подробицями. Креслення прийшли до Відня з кількатижневим запізненням. Моя відпустка скінчилася, коли радянське торговельне представництво повідомило про прибуття для мене пакета з Москви.

Я пішов до його офісу на Валленштрассе 9. Секретарка вручила мені в приймальні пакет й зажадала від мене розписку. Я розписався й пішов. За годину я все пригадав. Запам’ятав лише головні подробиці.

На сходах я обміркував всю цю справу й повернувся.

— Товаришко, креслення надійшли дуже запізно. Я вже їх не потребую. Відішліть їх назад до Москви.

Вона забрала креслення й повернула мені розписку.

Я ніяк не міг заспокоїтися, бо три роки морочився з цією справою. Я постукав і попросив паперу. Довелося зачекати декілька днів, а потім описати все незнайомому мені слідчому й попросити його про допит. Відповіді я не отримав.

У кінці листопада відчинилися двері, увійшов молодий чоловік.

Був він партійним секретарем у якомусь московському районі. Він вважав, що його арештовано за надмірне цитування Леніна, що видалося мені абсурдом. Спочатку він не хотів розмовляти на цю тему, але через два тижні сам звернувся до мене:

— Олександре Семеновичу, ти не знаєш стан справ докладно, бо працював у промисловості й мало знаєшся на ідеології. До того ж, тебе арештовано на півтора роки раніше, ніж мене. За цей час відбулися певні зміни. Повір мені, не варто вживати давніх цитат із Леніна, коли не хочеш наразитися на арешт. Я сидів з одним товаришем з Тули, який був заарештований за те, що переховував підшивки «Правди» до 1923 року й показував приятелям деякі статті. Тепер йому приписують шпигування. Але то все є нісенітницею. Я теж добре читав Леніна і не завжди тримав язика за зубами. То було моєю помилкою.

Про що йшлося? Доки я сидів у в’язниці, була наново переписана історія Радянського Союзу. Сталін особисто очолив написання цієї історії. То була грандіозна брехня, препарована до найдрібніших подробиць. Згідно з останними процесами, Троцький ще в 1923 році був іноземним шпигуном. Каменєв та Зінов’єв уже в 1917 році саботували революцію. Всі опозиціонери, ліквідовані у великих процесах, ще у свої молоді роки пролізли в партію як закляті вороги з метою її зрадити. Таке було розуміння історії в 1938 році.

Справжня історія революції залишилася в архівах держави.

Все це треба було винищити. «Правда», головний партійний орган, у 1918 році ще не знала, що Сталінові у 1938 році буде потрібна інша історія революції. Сталін тоді й сам того ще не знав. Та хоч би навіть і знав, то нічого не міг би вдіяти, бо був на той час лише непомітним народним комісаром, а не всемогутнім диктатором держави.

Фальшування в пресі та літературі на той час було йому не під силу.

Мав надійти 1937 рік.

Під час революції та громадянської війни гриміла слава тогочасного керівника Червоної армії Льва Давидовича Троцького. Страчені як шпигуни у великих процесах П’ятаков, Муралов, Бухарін, Зінов’єв були найближчими соратниками Леніна й непохитними революціонерами. Преса й література безперервно повторювали ці імена. Тепер же постала необхідність усунути їх з пам’яті народу.

Сталін мусив делегалізувати не лише Леніна й «Правду», але й себе самого, cвоє власне минуле. В день 6 листопада 1918 року він писав у «Правді», що повстання в Петрограді забов’язане своїм успіхом перш за все заслугам голови революційно-військового комітету товариша Троцького. Через 6 років він уже писав, що Троцький не відігравав ніякої революційної ролі. Ще через 13 років наказав оголосити державі устами Вишинського та військового трибуналу, що Троцький був давнім фашистським агентом у лавах партії. Всякі посилання на газети та літературу часів громадянської війни Сталінові не подобалися і, отже, стали небезпечними.

Само собою зрозуміло, що Сталін не міг офіційно конфіскувати Леніна, бо його режим опирався на здобутки революції. Він робив вигляд, що продовжує ідеї Жовтня. Під час дискусії в партії Троцький охрестив режим Сталіна як режим Термідора. Під прикриттям колишньої ідеології державна структура зазнала ґрунтовних змін.

Шляхом Дев’ятого Термідора тиха контрреволюція привела до влади нову привілейовану верству — бюрократію. Проти цього звинувачення Троцького сталінський режим боронився руками й ногами.

Сталін хотів лишитися справжнім спадкоємцем Великої Жовтневої революції. Саме з цієї причини він не міг заборонити Леніна та його праці, але він міг фальсифікувати їх, що й робив. Не можна було знищити підшивок старої «Правди» та давніх праць самого Сталіна, але можна було дати вказівку членам партії не посилатися на них. Перенавчання партії було поступовим, зокрема не можна було сказати відкрито, чого від них хочуть. Згори вниз йшли лише натяки. На горі було видано гасло: Троцький з 1923 року був фашистським агентом! — і вся державна машина, що займалася ідеологією