Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

Мія дивилася, як до неї йдуть Роланд, Едді й Джейк. Зараз треба бути обережною. Втім, Сюзаннині друзі самі здавалися трохи приголомшеними після битви. Про неї вони можуть подумати те саме, навіть якщо здаватиметься, що вона сама не своя.

Тепер головне для неї — дочекатися нагоди. Дочекатися… і зникнути. А тим часом вона уявила, що живіт — це корабель, який злітає догори на високій хвилі.

«Вони знатимуть, куди ти пішла, — прошепотів голос. Не з голови, а з живота. Голос дитятка. І він казав правду. — Забери з собою кулю. Забери її з собою, коли підеш. Щоб вони не змогли відчинити двері».

Отак.

ВІСІМНАДЦЯТЬ

Прогримів постріл з «рюгера», і кінь помер.

А з рису вже розлягалися крики радості — Залія і Роза донесли свою добру звістку. Раптом гомін щасливих голосів прорізав пронизливий зойк горя. Погану новину було почуто.

Джейк Чемберз сидів на колесі перевернутого воза. Він розпріг трьох коней, з якими нічого не сталося. Четвертий лежав з двома поламаними ногами, безпорадно пускаючи піну й благально дивлячись на хлопчика, щоб той полегшив йому страждання. І Джейк допоміг. Тепер він сидів і дивився на свого мертвого друга. Кров Бенні всотувалася в землю. Його рука лежала долонею догори, неначе загиблий хлопчик хотів потиснути руку Богові. Якому Богові? Ходили чутки, що кімната на верхівці Темної вежі порожня.

З рису Леді Орізи долинув крик горя. Слайтмен чи Воун Айзенгарт? З такої відстані, подумав Джейк, годі відрізнити скотаря від його бригадира, господаря від слуги. Це урок чи страх, те, що міс Ейвері в старій добрій школі Пайпера називала хибним доказом, який видається реальним?

Долоня, що вказувала перстом у ранкове небо, — вона справді була реальною.

Фолькен унизу заспівали, і Джейк упізнав пісню. Її Роланд співав, коли юрба вітала їх у Кальї Брин Стерджис.

Кама-комала

рису надбала

сестрам оддала

браттям оддала

річка залляла

Оріза встала…

Рис хвилював, неначе фолькен там танцювали від радості, як колись Роланд у світлі смолоскипів. Дехто тримав на руках дітей, але навіть важкість не заважала їм розгойдуватися в рисі. «Цього ранку танцювали ми всі, — подумав Джейк, не знаючи, що має на увазі, але відчуваючи істинність цієї думки. — Власний танець. Єдиний, який ми знаємо. А Бенні Слайтмен? Помер танцюючи. І сей Айзенгарт також».

Роланд і Едді підійшли до нього, Сюзанна теж, але вона трималася трохи осторонь, неначе вирішила, що хлопцям треба побути самим. Роланд курив, і Джейк кивнув на його цигарку.

— Скрути й мені, добре?

Стрілець глянув на Сюзанну, здійнявши брови. Вона стенула плечима і кивнула. Роланд зробив самокрутку, передав її Джейкові й чиркнув сірником об штани. Джейк сидів на колесі й курив, не затягуючись, тримаючи дим у роті й видихаючи його хмарки. Рот наповнився слиною. Але він був не проти. На відміну від деяких речей, слини можна було позбутися.

Роланд глянув униз, де кукурудзою вже бігли двоє чоловіків.

— Це Слайтмен, — сказав він. — Добре.

— Чому добре? — здійняв брови Едді.

— Бо зараз сей Слайтмен посипле звинуваченнями, — пояснив Роланд. — Засліплений горем, він не зважатиме на те, хто їх слухає, і не думатиме про те, якою була його роль у нашій роботі цього ранку.

— У танці, — мовив Джейк. Усі повернулися до нього. Він сидів на колесі, блідий, з цигаркою в руці. — У танці цього ранку.

Роланд замислився, потім кивнув.

— Його роль у нашому танці. Якщо він буде тут раніше за інших, ми, мабуть, зможемо його втихомирити. Якщо ж ні, то смерть його сина буде лише початком комали Бена Слайтмена.

ДЕВ’ЯТНАДЦЯТЬ

Слайтмен був на п’ятнадцять років молодший за свого хазяїна, тож і на місці бою опинився першим. Якусь мить він стояв біля сховку й німо дивився на рештки тіла, розкиданого на дорозі. Крові було небагато — її жадібно випив оґґан, — але відірвана рука досі лежала там, куди впала, й відірвана рука сказала йому все. Роланд не мав ані найменшого наміру прибирати її до Слайтменової появи, як не мав наміру розстібнути штани й помочитися на мертвого хлопчика. Слайтмен-молодший уже дістався галявини, де закінчувався земний шлях. Його батько, найближчий родич, мав право побачити, де і як це сталося.

П’ять секунд чоловік стояв непорушно, потім вдихнув повітря й судомно видихнув. Від його зойку в Едді кров захолола в жилах. Він озирнувся на Сюзанну й не побачив її. Але її дезертирство можна було зрозуміти. На них чекала огидна сцена. Найгірша за весь ранок.

Слайтмен подивився ліворуч, подивився праворуч, потім уперед і побачив Роланда, який стояв, схрестивши руки на грудях, біля перекинутого воза. Біля нього досі сидів на колесі Джейк і курив свою першу цигарку.

— ТИ! — заверещав Слайтмен, дістаючи арбалет. — ЦЕ ТИ ЗРОБИВ! ТИ!

Едді спритно вихопив зброю зі Слайтменових пальців.

— Ні, друже, — пробурмотів він. — Зараз він тобі ні до чого, я потримаю.

Слайтмен немовби й не помітив цього. Його права рука описала в повітрі півколо, неначе заряджаючи арбалет.

— ТИ ВБИВ МОГО СИНА! ЩОБ ПОМСТИТИСЯ МЕНІ! ТИ ВИРОДОК! УБИВЦЯ, ВИРО…

Блискавично, моторошно швидко (Едді досі не вірив, що людина на таке здатна), Роланд ухопив Слайтмена за шию й притягнув до себе. Потік звинувачень увірвався.

— Слухай мене, — сказав стрілець, — уважно слухай. Мені начхати на твоє життя й твою честь. Життя ти прожив даремно, від честі не лишилося й сліду. Але твій син мертвий, а до його честі мені не байдуже. Тож якщо ти зараз не заткнешся, мерзенний хробаче, я сам змушу тебе замовкнути. Що ти обереш? Мене влаштує й те, і друге. Скажу їм, що ти збожеволів від горя, побачивши його, нишком витяг мій револьвер з кобури й пустив собі кулю в лоба, щоб з ним з’єднатися. Твій вибір. Вирішуй.

Айзенгарт задихався, але вперто продирався нагору крізь кукурудзу, хрипко викрикуючи ім’я дружини.

— Марґарет! Марґарет! Скажи щось, люба! Не мовчи, благаю!

Роланд відпустив Слайтмена і суворо подивився на нього.

Слайтмен перевів страшний погляд на Джейка.

— Твій дін убив мого сина, щоб мені відплатити? Скажи мені правду, сеу.

Джейк востаннє видихнув хмарку диму й викинув цигарку. Недопалок упав на землю біля мертвого коня.

— Ви хоч дивилися на нього? — спитав він у батька Бенні. — Жодна куля з револьвера такого б не наробила. Голова сей Айзенгарт упала на нього, і Бенні вискочив з канави від… жаху. — Цього слова він ніколи не вимовляв уголос. Не мав потреби. — Вони кинули в нього два сничі. Один я зняв кулею,