Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

далі роблять), на шкоду свому народові, дипломовані дурні, — бачимо, напр., в американській дипломатії останніх 25 літ.

Український націоналізм має основно реорганізувати нашу школу. Має зробити із школи апарат для виявлення і виховання орлів у кожній галузі національного життя. А це можна зробити лише надзвичайно суворою селекцією, добором найрозумніших дітей, починаючи від початкової школи до університету включно. Має встановити систему, за якою абсольвент середньої школи з оцінкою «задовільно» не може вступити до університету. Університет мають кінчати лише найрозумніші з найрозумніших, лише розумова сметанка нації.

Якщо прийняти чотириступеневу систему освіти: 4 роки початкової школи, 4 роки нижчої, 4 роки середньої і 4 роки вищої, то кожна українська дитина має скінчити перші дві (8 років навчання), але далі починається добір: до середньої школи можуть вступити лише найздібніші абсольвенти нижчої.

Чи не покривдимо неприйнятих до середньої школи?

Тепер у культурних державах є мільйони розчарованих у житті людей, що почуваються покривдженими. Більше половини з них тому, що мають нелюбу їм працю, працю, що суперечить їхнім уроженим здібностям. Коли людина знайде собі працю, що відповідає її вродженим здібностям, вона завжди працює охоче, почувається щасливою і робить кар’єру. Тепер людина з малими здібностями кінчає середню школу. В життєвій конкуренції її переганяє такий середньошкільник, але з природи спритніший, розумніший. Це породжує заздрість, почуття покривдження. Коли б ця сама людина не мала середньої освіти, то була б не заздрила, була б задоволена. Якби в якійсь державі кожний чорнороб мав університетську освіту, то там були б щодня десятки самогубств. Зрештою, незакінчення середньої школи не закриває дороги до кар’єри, бо має йти стала, організована селекція найздібніших і по скінченні школи по фабриках і установах, висуваючи на вищі пости тих, хто в житті доказав свої більші здібності. В Америці є сотки директорів великих підприємств, що не мають свідоцтва про закінчення середньої школи. А крім того, має бути добре організована позашкільна система освіти.

Середні школи мали б поділятися на: 1) загальноосвітні, 2) фахові. Перші два (а може, й три) роки мала б іти сувора селекція, усуваючи зі школи найгірші (розумово і характером) учні. Усунені могли б зайняти нижчі адміністративні чи технічні посади після спеціяльного практичного вишколу. Не всі абсольвенти середніх шкіл мали б іти до вищих, але лише ті, які скінчили з відзначенням. Решта могла б зайняти середні адміністративні чи технічні посади.

У вищих школах селекція мала б бути гостріша, як у середніх, особливо в першому році. Усунені з університету могли б переходити до вищих технічних шкіл чи займати середні становища в житті. До вищих технічних шкіл мали б приймати також (крім абсольвентів загальноосвітніх) найліпших абсольвентів середніх технічних шкіл.

Вся освіта, від початкової до університету включно, має бути не лише безплатна, але й з безплатними книжками та іншими шкільними потребами, включно з їздою до школи і зі школи додому. В початковій нижчій школі засоби для життя мують бути забезпечені КОЖНІЙ дитині. Бо кожна українська дитина має одержати початкову й нижчу освіту. Але в середній школі стипендію можуть мати лише учні понадпересічних здібностей, а в вищій школі — лише великих здібностей.

Щоб ця селекція не обернулася на селекцію найліпших «книжкових хробаків», селекцію лише пам’яти, — з нею має бути нерозривно пов’язана також селекція в площині духовій, селекція характерів, морально сильних, селекція кандидатів на провідників, організаторів. Тому мусять бути створені максимальні можливості для самодіяльности дітей і молоді, напр., дитячі кооперативи, шкільний часопис, різні гуртки, рукомесла, колекціонерство, шкільний музей тощо. Пласт, спорт, мандрівки по Україні і чужих краях мають бути в шкільних програмах.

Завдання школи є не лише дати освіту, але ще більше — виховати повноцінного громадянина. А завдання учителів не лише дати освіту і виховати, але (чи не найголовніше) й виявити кандидатів на національну еліту. За виявлення ґеніяльних дітей учителі мусять діставати дуже великі нагороди. Для ґеніяльних чи надзвичайно здібних дітей мають бути спеціяльні школи (цю думку вже пропагують в Америці).

Метою шкільного виховання (навчання) не має бути навчити дитину, ЯК робити, лише навчити дититину КРИТИЧНО думати. Думати, винаходити самому, як робити, привчати дитину шукати своїми власними силами розв’язки життєвих проблем, навчати дитину давати собі раду в тяжких ситуаціях; скріплювати вроджену ініціятиву. Коротко — виховати певних своїх сил БОРЦІВ. Українська школа має бути в далеко більшій мірі установою виховною, ніж навчальною. Тому і навчання релігії має бути від першої класи початкової до останнього річника вищої школи. А головне, щоб навчання релігії не було лише формальне: навчання молитов, історії Церкви, християнської етики тощо. Головне, щоб наша молодь навчилася розуміти глибоку СУТЬ релігії, щоб ВІДЧУВАЛА силу віри так, як відчували і розуміли її наші прадіди великі.

Такі завдання школи ставлять надзвичайно високі вимоги до учителя, і тому учителем може бути лише людина з вищою фаховою (педагогічною) освітою. Це особливо важне для учителів початкових та нижчих шкіл, бо якраз в них проводиться перша, найважніша і найтяжча селекція, щоб найперше виявити природні, вроджені здібності, щоб не спрямувати молоду людина на хибну життєву кар’єру.

Український учитель і священик мають бути упрівілейованими особами в Україні. Вони мусять мати найвищу платню за всіх інших державних чи громадських урядовців. В їхніх бо руках уся майбутність України. Яку еліту вони виховають, така буде доля України.

Так проведена селекція й інших чеснот еліти і взагалі нації, зокрема духової шляхетности і мужности, змінить за 3–5 поколінь Україну до невпізнання. Не треба додавати, що наслідком буде й економічний добробут усього населення України. Україна стане зразком і школою для інших націй.

Селекція на шляхетність і мудрість уже почалася в Україні від 1914 року. В пекельному вогні СССР куються і гартуються великі ХАРАКТЕРИ. З лона народу виходить уже, відроджується стара гетьманська еліта, яку так яскраво показав Д. Донцов у своїй книжці «Дух нашої давнини».

І відродиться вона дуже, дуже скоро, бо українська нація є одна з тих дуже небагатьох націй, яку з повним правом можемо назвати АРИСТОКРАТИЧНОЮ. Так! Українська нація є аристократична. Нація, с. т. не лише еліта, але й народ, включно з простонароддям. Це давно вже помітили, навіть з поверхового погляду, чужинці (див.: 25 розділ «Чужинці про Україну»). Подивімось на корені аристократизму українського народу.

Одною з найголовніших причин зхудобіння людини є рабство. Рабство протягом довгих поколінь. Московський мужик, як ми вже згадували, ніколи не мав і донині не має одного дня вільної людини. Хоч меншою мірою, проте