Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

За мить у залі залишилися тільки Хуа Ян, Фелікс і Рейчел, котра уже практично прийшла до тями.

Рейчел підвелася з-за столу, хапаючись за нього руками. Вона мала явний намір також покинути кімнату, але раптово її вхопив за руку Фелікс. Відчувши доторк його теплих пальців, Рейчел різко розвернулася.

― Що? ― запитала дівчина.

― Ти сказала правду? ― дівчина відчула на собі погляд проникливих карих очей Фелікса. Краса його обличчя була неймовірною. Дреди, зібрані у високий хвіст, безсумнівно, доповнювали його образ додатковим шармом. ― Про те, що не хочеш повертатися?

Рейчел, здавалося, думала всього лиш декілька секунд:

― Так, ― непохитно сказала вона.

― Чому? Хіба там у тебе немає батьків, друзів, роботи, життя? ― останнє слово звучало із уст Фелікса, як щось сповнене безмежною надією.

Рейчел підійшла ближче, аби заглянути йому прямо у вічі.

― У Тартарі я відчуваю себе по-справжньому живою.

Враз Фелікс випалив, випускаючи її руку:

― Ти збожеволіла?!

Рейчел всміхнулась, поправляючи волосся:

― Я знаю, Тартар ― світ явно не для людей, а я одна з них, тож, очевидно, мені тут зовсім не місце, але… я не можу піти зараз. Тільки не тепер, коли усім, кого я знаю, загрожує небезпека.

Але Фелікс, схоже, зовсім не жартував. Насупившись, він випалив, зазираючи наче в саму душу:

― Ти і справді божевільна! Чорт! ― розвів він руками. ― Коли я почув твою промову перед всіма цими важливими шишками, я подумав, що ти і справді тямиш. Але, схоже, ти не тямиш абсолютно нічого! Хочеш загинути тут, захищаючи уже мертвих?! Уперед!

Сказавши це, він різко забрався геть.

Рейчел застигла в шоці.

Що… що щойно відбулось?!

Це його спосіб виразити свою турботу чи просто докір із крихтою неповаги до надто сміливої дівчини, котра, будучи людиною, наважується кидати виклик безсмертним істотам?

В ту ж мить, як Рейчел відчула себе до біса спустошеною, до неї підійшов Хуа Ян, а в наступну секунду його теплі руки обхопили тендітну спину дівчини, заключаючи в обійми.

― Ну… ну… не ображайся на його необдумані слова… він просто ніколи не мав шансу мати справу із такою доброю людиною, як ти, Рейч…

Та Рейчел мало не плакала. Цей ідіот… цей ідіот сказав це так жорстко! З якою метою?! Він хотів її відштовхнути, чи навпаки притягнути?!

Та факт ось в чому… він уже давно притягнув її! І від цього ставало ще більш боляче!

― Здається, я второпала, що відчула Бек кілька хвилин тому… ― прошепотіла вкрай розгубленим голосом Рейчел. ― Я просто кусок лайна… бісова людина! Серед усіх вас я…

― Ей, ей! ― голос Хуа Яна прозвучав дещо навіть грізно. ― Що ти таке кажеш?! ― взявши її за плечі, дух Вогню змусив дівчину поглянути йому у вічі. ― Я! Я ніколи про це не задумувався! ― стукнув він себе по грудях. ― Ти моя найкраща подруга, Рейч! І… ти була б нею, навіть якби була жебрачкою, чи… якби я вселився б у тебе, а ти в той час проголошувала промову президента! Мені байдуже! Байдуже, хто ти ― людина, дух чи демон! Я б не перестав з тобою дружити, навіть якби ти зараз перетворилась у монстра!

Рейчел дивилась на друга вкрай засмучено. Хуа Ян знову потягнувся обіймати її:

― Ну ж бо, не журися, мої слова ― цілковита правда! Це тобі підтвердять всі ― і Лі Тун, і Лі Дун, і Цзиньань, і Чжень-ґе, і Гіон… а Мей… ах, чорт з нею! Раніше вона взагалі не була такою! Вона би обрала змовчати, аніж сказати щось таке безглузде! Ох… уявляю, як там зараз Бек…

Та він міг лише уявляти.