Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

мляво лежала на її руці. Вона підняла її, притиснула до щоки, а потім поцілувала. — Ой, Рейне, не знаю, що б я без тебе робила!

Він опустив руку в кишеню, підвівся, обігнув столик і другою рукою витягнув її стілець.

— Я твій друг, — сказав він. — А друзі для того й існують, щоби без них не можна було обійтися.

Але коли вони розсталися, Джастина поїхала додому у вкрай задумливому настрої, який швидко змінився на пригнічений. Сьогодні вона, як ніколи близько, підійшла до обговорення особистих стосунків: по суті сказала, що матері страшенно самотньо, вона старіє, і тому їй доведеться з’їздити додому. Відвідати матір, сказав Рейн, але насправді в її голові увесь час вертілася думка — а може, він мав на увазі поїхати й залишитися там? І це свідчило, що коли він щось і відчував до неї у минулому, то це й залишилося у минулому, і він не мав бажання воскресати його.

Раніше їй ніколи не спадало на думку, що Райнер, можливо, ставиться до неї, як до прикрої неприємності, частини його минулого, яку треба скромно й пристойно поховати десь у такому далекому краю, як Дрогеда. Цілком імовірно, він і справді цього хотів. Тоді навіщо ж він знову з’явився в її житті дев’ять місяців тому? Через те, що відчував, наче мусить віддати їй якийсь борг? Через те, що відчував, що її слід підштовхнути до матері, у якої після смерті Дейна залишилася вона одна? Він дуже любив Дейна, і хтозна — про що вони говорили під час отих його тривалих приїздів до Рима, коли її там не було? Можливо, Дейн просив його пильнувати її, бо саме цим Рейн і займався. Витримав пристойну паузу, щоб вона сама його за двері не виставила, а потім знову увійшов до її життя, виконуючи якусь обіцянку, яку він дав Дейну. Так, це було ймовірне пояснення. Звісно, він її більше не любить. Та симпатія, яку він колись відчував до неї, вже, напевне, давно померла; зрештою, чому б їй не померти, коли вона ставилася до нього жахливо й огидно. І винувата у цьому була вона одна.

Від цієї думки Джастина гірко розплакалася, одначе взяла себе в руки, наказавши собі не бути такою дурепою, скоцюрбилася і довго товкла головою подушку, марно намагалася заснути, а потім лягла і почала читати сценарій. Після кількох сторінок літери по-зрадницьки розпливалися у неї перед очима, зливатися докупи і дрейфувати. І хоч як би Джастина не намагалася здійснити свій давній трюк — запхати відчай і смуток у якийсь віддалений куточок своєї свідомості, її зусилля скінчилися тим, що відчай остаточно взяв над нею гору Нарешті, коли неохайне й ліниве лондонське світло проникло до її кімнати, Джастина сіла за стіл, щулячись від прохолоди; вона чула далекий шум автомобілів, вдихала сире повітря і відчувала його неприємну ядучу різкість. Раптом поїздка до Дрогеди видалася їй чудовою ідеєю. Солодке й чисте повітря, тиша, яку порушують лише природні звуки. Спокій.

Взявши один із чорних фломастерів, Джастина почала листа своїх матері, й поки вона писала, її сльози висохли.

* * *

«Сподіваюся, що ти зрозумієш, чому я не була вдома відтоді, як загинув Дейн, — написала вона. — Але що б ти про це не думала, я впевнена, що ти з радістю приймеш мій намір виправити свою помилку і надолужити згаяне, так би мовити, наочно.

Так, ти правильно здогадалася. Я назавжди повертаюся додому, мамо. Ти мала рацію: прийшов час, і я засумувала за Дрогедою. Я вже втішила своє самолюбство і виявила, що воно взагалі нічого для мене не значить. Який мені в ньому сенс — шкутильгати до скону по сцені? Мені потрібне дещо стабільне, надійне, витривале, тому я повертаюся додому, на Дрогеду, яка мені все це дасть. Досить пустопорожніх мрій. Хтозна? Може, я й справді вийду заміж за Боя Кінґа, якщо я йому й досі потрібна, зроблю нарешті щось вартісне зі своїм життям, наприклад, заведу цілий виводок маленьких нащадків фермерів із Північного заходу. Я втомилася, мамо, так втомилася, що погано розумію, що кажу, і дай мені, Боже, сили написати те, що я відчуваю.

А зі своєю роботою я розберуся пізніше. З роллю леді Макбет покінчено, і я ще не вирішила, що робити наступного сезону, тому я нікого не поставлю в незручне становище тим, що ввічливо вклонюся й покину акторське ремесло. Лондон кишить акторками, Клайд знайде мені адекватну заміну за кілька секунд, але ж ти — не зможеш, правда? Ти ж не зможеш знайти мені заміну? Вибач, що мені знадобилося тридцять із копійками років, щоб це збагнути.

Якби Рейн мені не допоміг, то процес прийняття рішення затягнувся б на довше, але він — надзвичайно проникливий. Ви з ним ніколи не бачилися, однак він, схоже, розуміє тебе краще, аніж я. Втім, недарма ж кажуть, що збоку видніше. Це сказано саме про нього. Він мені страшенно набрид — увесь час пильнує кожен мій крок зі своїх олімпійських вершин. Я так гадаю, що Рейн вважає себе в боргу перед Дейном, чи щось колись пообіцяв йому, і тому тепер вічно набридає мені, вистрибуючи, мов Пилип із конопель, щоби зі мною побачитися. Нарешті я здогадалася, що не скільки він мені докука, скільки я йому. Коли я повернуся до Дрогеди, я опинюся там у безпеці, борг чи обіцянка втратить свою силу, еге ж? Нехай тепер подякує мені за те, що не витрачатиме купу грошей на польоти.

Я знову напишу тобі, щойно зберуся з думками, а ти напиши мені, коли мене чекатимеш. А тим часом знай, що я люблю тебе — по-своєму: химерною й дивною любов’ю».

Вона підписалася без звичної квітчастості, просто вивела: «Джастина», як робила це тоді, коли писала матері листи з пансіону під невсипущим орлиним оком черниці-цензора. Потім склала аркуші, засунула їх до конверта авіапошти і написала на ньому адресу. А по дорозі до театру, де вона мала грати леді Макбет, вкинула листа до поштової скриньки.

Джастина негайно приступила до реалізації своїх планів покинути Англію. Клайд так розстроївся, що впав у верескливу істерику, від якої Джастину аж тіпати почало, але наступного дня повністю змінив своє ставлення і здався на її милість з елегантною й великодушною поблажливістю. Неважко було спекатися квартири, розташованої в колишній стайні, яку свого часу переробили на жилий будинок: виявилося, що подібні помешкання користуються підвищеним попитом; більше того — як тільки пішли чутки, що вона з’їжджає, претенденти надзвонювали чи не кожні