Читати книжки он-лайн » Бойовики 🔫💣👊 » Чотири після півночі

Читати книгу - "Чотири після півночі"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 204 205 206 ... 261
Перейти на сторінку:
class="p1">— Кевіне! — скрикнула його мати.

Батько голосно зареготав, а Меґ зайшлася скаженим сміхом, на який спромоглася б не кожна бездарна акторка; дівчатка у віці від десяти до дванадцяти років мають виключне право на цей смішок.

Кевін натиснув кнопку.

Лампа-спалах, живлена батареєю у фільпаку, на мить затопила кімнату сліпучим білим сяйвом.

«Вона моя», — подумав Кевін, коли саме мала настати кульмінаційна мить його п’ятнадцятого дня народження. Разом із цією думкою до нього повернулося те химерне легеньке поколювання. Цього разу воно було відчутнішим.

Фотокамера видала шумний звук, щось середнє між вереском і дзижчанням, звук, котрий заледве можна описати, проте знайомий більшості людей: звук камери «Полароїд», з якої вивергається те, що, може, і не є мистецтвом, але зазвичай припадає до смаку і майже завжди забезпечує миттєве задоволення.

— Дай-но глянути! — попросила Меґ.

— Притримай коней, пундику, — промовив містер Делеван. — Їм потрібно трохи часу, щоб проявитися.

Меґ пильно придивлялася до сіруватої поверхні майбутнього знімка із зосередженою увагою ворожки, що вдивляється в кришталеву кулю.

Решта сім’ї зібралася довкола, повітря наповнилося тривожним вичікуванням того ж штибу, що й під час церемонії Заправлення Камери: життя Американської Сім’ї, що застигла в очікуванні перевести подих.

Кевін відчув жахливу напругу, що сковувала його м’язи, цього разу не в змозі її знехтувати. Він не міг цього пояснити… та відчував її виразно. Кевін не міг відвести очей від суцільного сіруватого квадрата, облямованого білою рамкою, що стане межами фотознімка.

— Я наче бачу себе! — радісно вигукнула Меґ. Потім, за якусь мить: — Ні. Уже наче й не бачу. Здається, бачу…

У цілковитій тиші вони стежили, як сірість розсіювалася, мов тумани в кристалі провидця, відкриваючи їм зображення на знімку.

Містер Делеван порушив тишу першим.

— Що це таке? — запитав він, не звертаючись ні до кого конкретно. — Якийсь жарт?

Кевін розгублено опустив камеру на стіл, чимближче до краю, щоб роздивитися, як проявляється знімок. Меґ побачила знімок і ступила крок назад. На її обличчі не було ані переляку, ані зачудування — лише звичайний подив. Одна її рука піднялася, коли вона обернулася до батька. Зводячи руку, Меґ зачепила камеру й скинула її зі столу на долівку. Місіс Делеван дивилася на фото немов у трансі, вираз її обличчя нагадував чи то жінку, чимось глибоко збентежену, чи то жінку, котрій саме почала дошкуляти мігрень. Звук удару камери об підлогу сполохав її. Вона злегка скрикнула й відскочила, перечепившись об ногу Меґ і похитнувшись. Містер Делеван потягнувся до неї, ненароком штурхнувши Меґ, що й досі стояла поміж ними. Він не лише зловив дружину, але й зробив це певною мірою витончено; у цю мить із ними вийшов би справді гарний знімок: мама й тато, наче щойно закохані, немов завмерли під останній акорд запального танго; вона задерла одну руку вгору, відкинувшись назад, а він схилився над нею в тій неоднозначній чоловічій позиції, яку можна витлумачити, якщо заплющити очі на обставини, чи то як прояв турботи, чи як хтивості.

Одинадцятирічна Меґ була значно менш граційною. Вона поточилася вперед, до стола, вдарившись об нього животом. Удар був достатньо сильним, щоб завдати їй болю, проте останні півтора року вона тричі на тиждень відвідувала балетні курси в YWCA[260]. Грації їй, може, й бракувало, та балет вона любила, тож танці, на щастя, загартували м’язи її живота достатньо, щоб витримати удар, не гірше ніж автомобільні амортизатори, що пом’якшували поїздку дорогою, помережану ковбанями. Та все ж таки наступного дня від удару в неї проступила чорно-синя смуга над стегнами, якій знадобилося майже два тижні щоб спочатку зарожевіти, потім зжовкнути і лише тоді зникнути… зворотний шлях знімка від «Полароїда».

Коли відбулася ця аварія Руба Ґолдберґа[261], Меґ до пуття й не втямила, що сталося; вона просто врізалася в стіл і скрикнула. Стіл нахилився. Святковий торт, що потрапив на передній план першого Кевінового знімка, зробленого новою камерою, зісковзнув зі столу. Місіс Делеван не встигла навіть запитати: «Меґ, із тобою все гаразд?», коли решта торта впала на «Сан-660» зі смаковитим чвак! — і солодкі бризки вкрили їхнє взуття та плінтус попід стіною.

Видошукач, весь перемащений голландським шоколадом, виглядав мов перископ. Оце й усе.

З днем народження, Кевіне.

Того вечора Кевін і містер Делеван сиділи у вітальні на дивані, коли зайшла місіс Делеван, розмахуючи двома пошарпаними аркушами паперу, скріпленими докупи. І Кевін, і містер Делеван тримали на колінах розгорнуті книги («Найкращі та найкмітливіші» — батько, «Стрілянина в Ларедо» — син), але вони майже не читали, а витріщалися на камеру «Сан», що, потрапивши в неласку, лежала на кавовому столику посеред купи полароїдних фотознімків. На всіх знімках проступило точнісінько те саме зображення.

Меґ сиділа перед ними на підлозі, дивлячись по відику взятий на прокат фільм. Кевін не був певен, що то була за стрічка, але, судячи з натовпу людей, що галасували й метушилися, він припускав, що то якісь жахи. Меґ їх просто обожнювала. Батьки вважали це проявом поганого смаку (містер Делеван, зокрема, часто обурювався, називаючи їх «дешевим непотребом»), але сьогодні ніхто й слова не сказав. Кевін гадав, що вони просто вдячні, що Меґ, нарешті, припинила скаржитися на забитий живіт і розмірковувати вголос, які ж саме симптоми розірваної селезінки.

— Ось де вони, — промовила місіс Делеван. — Я знайшла їх з другої спроби на дні моєї сумочки. — Вона простягнула папери — розрахункову квитанцію з «ДжіСі Пенні»[262] та чек «МастерКард» — своєму чоловікові. — От коли треба, ніколи не можу знайти нічого з першої спроби. Напевно, ніхто не може. Це наче якийсь закон природи.

Вона глипнула на чоловіка та сина, взявшись у боки.

— У вас такий вигляд, наче хтось сімейного котика зачавив.

— У нас немає кота, — відказав Кевін.

— Ну, ви мене зрозуміли. Шкода, звісно, але з тим якось дамо собі раду. У «Пенніз» її охоче обміняють….

— Щодо цього я не певен, — мовив Джон Делеван. Він підняв камеру, роздивившись її з відразою (майже глузливо), потому знову відклавши. — Коли вона вдарилася об підлогу, то надщербилася. Бачиш?

Місіс Делеван зиркнула краєм ока:

— Що ж, якщо не захочуть у «Пенніз», то я переконана, що це зробить компанія «Полароїд». Я про те, що є очевидним — справа тут зовсім не в її падінні. Перший знімок був такий самий, як і всі інші, а Кевін зробив його, перш ніж Меґ звалила камеру зі столу.

— Я не хотіла, — сказала Меґ, не обертаючись. На екрані крихітна постать — зловісна лялька на

1 ... 204 205 206 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири після півночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чотири після півночі"