Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

чий альков зберігався недоторканим і де він мав звичай спати, щоб почуватися не таким самотнім у тих рідкісних випадках, коли його мучила самотність.

Біля ліжка висіло велике дзеркало з корчми дона Санчо, і Флорентіно Арісі досить було глянути в нього у хвилину пробудження, щоб побачити Ферміну Дасу, віддзеркалену в глибині. Він знав, що була субота, бо саме в цей день шофер забирав з інтернату Америку Вікунью і привозив її до нього в дім. Він зрозумів, що спав, не усвідомлюючи собі цього, спав, і йому снилося, що він не може заснути, і весь час маячило перед ним розгніване обличчя Ферміни Даси. Він прийняв ванну, міркуючи, який йому зробити наступний крок, дуже повільно вдягся у свій найкращий костюм, напахтився парфумами, нафабрив свої сиві вуса з гострими, закрученими догори кінчиками і, виходячи зі спальні, побачив із коридора на другому поверсі гарненьку дівчинку в шкільній формі, яка ловила м’яч у повітрі з грацією, що кожної суботи змушувала його тремтіти, але сьогодні не пробудила в ньому найменших почуттів. Він гукнув її, щоб підійшла до нього і, перш ніж сісти в машину, сказав без потреби:

— Сьогодні пустувати з тобою не будемо.

Він повіз її до морозивного кафе, де о цій порі було повно батьків, які їли морозиво зі своїми дітлахами під великими вентиляторами, підвішеними, здавалося, під чистим небом. Америка Вікунья замовила морозиво у великій чаші, яке складалося з кількох різнобарвних шарів, своє улюблене і найпопулярніше серед відвідувачів, бо з нього курився чародійний димок. Флорентіно Аріса пив чорну каву, мовчки дивлячись на дівчину, поки вона їла морозиво манговою ложкою на довгій ручці, щоб можна було дістатися до дна чаші. Не відводячи від неї погляду, він раптом сказав:

— Я збираюся одружитись.

Вона подивилася на нього, і в очах у неї блиснула іскорка сумніву; на мить її ложка зависла в повітрі, але зразу ж вона заспокоїлась і всміхнулася.

— Ти мене дуриш, — сказала. — Старенькі дідусі не одружуються.

Того вечора він залишив її в інтернаті перед вечірньою молитвою до Богородиці, коли вже почався густий, безперервний дощ. Але спершу вони разом дивилися лялькову виставу в парку, полуднували біля яток на хвилерізі, де торгували смаженою рибою, подивилися на замкнутих у клітках хижаків у цирку, який щойно прибув на гастролі до міста, накупили під порталами всіляких солодощів для того, щоб Америка мала чим поласувати в інтернаті, й кілька разів проїхали по місту у відкритому автомобілі — Флорентіно Аріса хотів, щоб дівчина почала звикати до думки, що він її опікун, але вже не коханець. У неділю він послав їй машину, якщо надумає прогулятися з подругами, але сам її бачити не захотів, бо протягом минулого тижня виразно усвідомив, яка між ними різниця в літах. Протягом наступної ночі твердо вирішив написати Ферміні Дасі листа з вибаченнями, хай навіть тільки для того, щоб остаточно не зректися всякої надії, проте лишив цю справу на наступний день. А в понеділок, після того як промучився рівно три тижні, він увійшов, весь мокрий від дощу, в свій будинок і знайшов листа від неї.

Була восьма година вечора. Обидві служниці вже лягли спати. В коридорі постійно світила одна лампочка, щоб Флорентіно Аріса міг безперешкодно добратися до спальні. Він знав, що на столі в їдальні його чекає скромна й несмачна вечеря, та легке відчуття голоду, до якого він звик за останні дні, перехоплюючи де-небудь чого-небудь, умить зникло — так його схвилював знайдений під дверима лист. Руки йому тремтіли, і він ледве спромігся ввімкнути велике світло у спальні. Поклав розмоклого листа на ліжко, засвітив нічник на столику, з удаваним спокоєм (саме в такий спосіб він завжди намагався опанувати себе) зняв із себе мокрий піджак і повісив його на спинку крісла, зняв жилета й, акуратно його згорнувши, поклав на піджак, зняв целулоїдовий комірець, який на той час уже вийшов із моди, розстебнув усі ґудзики на сорочці й послабив пасок, щоб легше дихалось, а насамкінець скинув капелюха й примостив його сушитися на підвіконня. Несподівано він здригнувся, бо не побачив листа, і нерви в нього так напружилися, що він украй здивувався, випадково натрапивши на конверт, бо уже встиг забути, що поклав його на ліжко. Перш ніж розпечатати конверт, він обтер його хусточкою, намагаючись не розмазати чорнило, яким було написано його прізвище, і, поки він це робив, йому подумалося, що таємниця уже не належить тільки їм двом, а принаймні трьом, бо хай там хто приніс сюди листа, він не міг не звернути увагу на те, що вдова доктора Урбіно написала комусь, хто не входив до кола її близьких знайомих, і всього лиш через три тижні після смерті чоловіка, і так квапилася, що не вкинула листа в поштову скриньку, та ще й удалася до неабияких заходів остороги, звелівши не передати листа адресатові в руки, а підсунути його під двері, наче анонімну цидулку.

Флорентіно Арісі не довелося розривати конверта, бо клей розчинився у воді, але сам лист був сухий: три густо списані аркуші, без заголовного рядка і підписані ініціалами сеньйори Урбіно.

Він похапцем прочитав листа, сидячи на ліжку, більше заінтригований його тоном, аніж змістом, і ще й не дійшов до другого аркуша, як уже знав, що цей той самий сповнений образливих звинувачень лист, якого він і сподівався одержати. Не згортаючи, він поклав листа біля нічника, роззув черевики, зняв намоклі шкарпетки, потім підійшов до дверей, погасив велике світло, приладнав на вуса замшевий чохольчик і ліг, не скидаючи штанів та сорочки, спершись головою на дві великі подушки, щоб зручніше було читати. Почавши знову з першої сторінки, він став тепер вивчати листа дуже повільно, роздивлявся й досліджував кожну літеру, щоб жодна з прихованих під ними таємниць не лишилася для нього нерозшифрованою, і перечитав усі шість сторінок ще чотири рази, аж поки так переситився, що написані слова стали втрачати для нього зміст. Нарешті поклав листа без конверта в шухляду нічного столика, відкинувся головою на подушку, підклав під потилицю долоні з переплетеними пальцями й лежав отак чотири години, втупивши застиглий погляд у глибінь дзеркала, в якому відбивалася колись вона, жодного разу не кліпнувши очима, ледь чи й дихаючи, нерухоміший, аніж мрець. Рівно опівночі він сходив на