Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Розділ 53.1

Марілу так і не вдалося нічого з'ясувати. Лула робила трагічне обличчя і нарікала на те, що її тепер буду підозрювати у всьому поганому, що трапляється з принцом Адвіаном. 

– То мені й справді краще піти із замку, – схлипувала вона, але водночас чіпко стежила за реакцією Маріла на її показний відчай.

Адже обдурити мудреця дуже непросто! 

Ні, вона не заперечувала, що пішла з принцом у його кімнату, але він сам їй велів... Так, вона дійсно бачила когось біля дверей.  Гадки не має, хто це був, але дуже стривожилась, що можуть нашкодити Адвіану, тому й побігла його попередити. Вона навіть уявити не могла, що сама потрапить під підозру... Це так несправедливо!

Що було після того, як Адвіан випив? Та нічого, сказав, що втомився і бажає трохи відпочити... А далі Лула нічого не знає, бо вона пішла, залишила принца одного. У неї було багато роботи і на кухні, і в парку... 

Усе це Лула висловлювала Марілу з образою й обуренням, але в душі знемагаючи від страху. 

Дівчата теж нічого не прояснили. Вони плакали й бурмотіли, що, мовляв, побачили, як принц повертається у свої покої, трохи зачекали й пішли дізнатися, чи не потрібно чогось... Адже раніше це ні в кого не викликало запитань... То в чому їх звинувачувати? 

– І Лула йшла  разом із ним? – допитувався Маріл.

– Так, із ним, – на мить запнувшись, схлипнула одна з дівчат.

Та коли вони постукали, і принц відчинив двері, Лули в кімнаті вже не було.

Так, Адвіан випив,  зажадав, щоб вони випили  з ним, ну а далі, все закрутилося, як і раніше коли принц був неодружений і хотів кохання... Хіба сміли вони  ослухатися  наказу?

Закінчивши розпитування, Маріл попрямував до свого кабінету. Доведеться посвятити в усе Саура, можливо, йому вдасться з'ясувати правду, про яку не говорить Лула, про яку мовчать ці нещасні дівчата.

Але Саур уже спав, і мудрець не став його будити. 

Усе почуте, начебто, складалося в логічну, правдоподібну розповідь,  і причепитося нема до чого. 

Та тільки Маріл ніяк не наважувався повірити, що Адвіан міг піддатися спокусам минулого саме в таку відповідальну мить, та ще й після того, як заприсягся Інзі в коханні та вірності. 

У такому разі – це дуже серйозний проступок. Стародавні сили, які дрімають під корнями вишневого дерева, чули клятву, були свідками!  Порушення священних слів може незбагненним чином вплинути на виконання пророцтва.

Добре, що Інга виявилася розумною і не повірила навіть власним очам...

Маріл задумливо подивився на флакони з зіллям, розставлені на полицях.

Є такі настоянки, які змушують говорити правду, але оскільки раніше Марілу не доводилося до них вдаватися, то рецепт він знав лише теоретично і уявлення не мав, як це виглядає на практиці.

Але продовження допитів мудрець вирішив відкласти на потім. Яку б підлість не задумав недоброзичливець, у нього нічого не вийшло. Інга й Адвіан разом, ця подія не розлучила їх, а навпаки, навчила ще більше довіряти одне одному.

То невже Бір справді наважився вторгнутися на чужу територію?

А якщо він замислив якусь власну гру, і йому дуже потрібно, щоб Уаджит став ослабленим і зломленим, щоб впала влада короля Ектора? 

То може Бір сам мріє правити? Адже Ролена не амбітна і ніколи не прагнула до того, щоб поширювати вплив Даяда на інші королівства.

Але Бір завжди вирізнявся мудрістю і далекоглядністю. Дивно припустити, що він, любитель хитрих ходів і складних розрахунків, міг підлаштувати таку безглузду й брутальну пастку, більш схожу на помсту покинутої жінки.

Маріл втомлено потер очі.  Клятвам Лули не можна вірити. Що відчайдушніше вона вивертається,  що більше сліз проливає, то зрозуміліше стає, що вона міцно в цьому загрузла. І дівчат, найімовірніше, залякала... Тільки ось одне питання залишається без відповіді: хто приготував для неї настій?

Хіба це зілля для здорового нічного сну без кошмарних сновидінь? Ні, це – короткочасний  злий дурман, що позбавляє волі й пам'яті. Той, хто його готував, прекрасно розумів, куди воно призначене.

Маріл розмірковував усю ніч і дійшов висновку, що Бір до цього жодного стосунку не має. 

Лула, змучившись сумнівами, прибігла до Біра перед світанком, перелякана, заплакана, і попросила допомоги. Натомість пообіцяла все, що завгодно.

– Ти безнадійно дурна, – жорстко сказав Бір, – невже ти думала, що ніхто не здогадається про те, яку безпосередню участь ти в цьому приймала?

– Я зробила помилку, – ридала Лула, – помста засліпила мене... Я думала, все пройде як треба! 

– Думала! А хто зварив зілля? Чи не та бабця, в будинку якої ми зустрічалися? І ось, дивина... здається, я бачив її тут, у замку, разом із кухарками! – промовив Бір із недобрим смішком.

– Патіша не видасть мене... Вона сама в цьому замішана...

– Якщо йтиметься про її власний добробут, то видасть, не сумнівайся. Вона може сказати, що ти її змусила. А якщо і ці нещасні дівчата розкриють рота, то тоді тобі непереливки... Добре, якщо просто викинуть із замку! – із задоволенням лякав Лулу чаклун.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍