Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Вовки Кальї. Темна вежа V

Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 207 208
Перейти на сторінку:
в нас перед носом.

— Ні, — сказав Едді й ухопився за кришталеву ручку з вигравіюваною на ній трояндою. Ручка не повернулася. Не зсунулася ні на йоту.

— Якби ти швидше ворушився, сину, ти б урятував свою подругу, — промовив із темряви Елмер Чемберз. — Це ти в усьому винен. — І замовк.

— Джейку, це не справжні голоси, — сказав Едді й провів пальцем по ручці. На пучці залишилося чимало пороху. Неначе незнайденими дверима ніхто не користувався вже багато століть. — Печера відтворює все найгірше, що може знайти в твоїй голові.

— Я б вас усіх порвала на шмаття, суки білопикі! — заверещала з темряви позаду дверей Детта. — Ви б у мене поплакали!

— От бачиш, — Едді показав великим пальцем у той бік, звідки долинув голос.

Блідий і замислений, Джейк кивнув. Тим часом Роланд знову повернувся до Тауерової шафи.

— Роланде? — Едді намагався не виказувати свого роздратування чи принаймні приховати його за іскрою гумору. — Тобі з нами не нудно?

— Ні, — відповів стрілець.

— Тоді перестань витріщатися на ті дурні книжки й допоможи мені придумати, як відчинити ці д…

— Я знаю, як їх відчинити, — перебив Роланд. — Та тільки є два питання. Перше: куди вони нас заведуть без кулі. А друге: куди ми хочемо потрапити? Туди, де пішла Мія чи до містечка, де Тауер і його друг переховуються від Балазара і його друзів.

— Ми підемо за Сюзанною! — закричав на нього Едді. — Ти чув, що казали голоси? Вони казали, то людожер! Моя жінка зараз народить чудовисько, і якщо ти думаєш, що є щось важливіше, ніж це…

— Важливіша Вежа, — відказав Роланд. — А десь на тому боці, за цими дверима, є чоловік, чиє прізвище означає «Вежа». Тауер. Чоловік, який володіє одним пустирем і однією трояндою, що на ньому росте.

Едді мовчки подивився на нього. Джейк і Каллаген теж. Роланд знову перевів погляд на шафу. У темній кам’яній печері вона виглядала якось недоречно.

— Усі ці книги теж належать йому, — задумливо промовив стрілець. — Він ризикував усім, аби їх урятувати.

— Ага, бо він одержимий засранець.

— Проте все в світі служить ка і йде за Променем, — сказав Роланд, беручи з горішньої полиці книгу. Едді помітив, що стояла вона догори дриґом, і подумав, що Кельвінові Тауеру якось не властиво так поводитися зі своїми скарбами.

Роланд тримав книгу в своїх пошрамованих обвітрених руках, неначе зважував, котрому з них її дати. Подивився на Едді… перевів погляд на Каллагена… та зрештою дав книгу Джейкові.

— Прочитай мені, що написано на обкладинці, — попросив він. — Від слів твого світу в мене болить голова. Око їх бачить, та коли я намагаюся збагнути їх розумом, вони розпливаються.

Але Джейк майже його не слухав — він прикипів поглядом до книги, на обкладинці якої було зображено маленьку сільську церковку в промінні призахідного сонця. Каллаген тим часом відступив у сутінки печери, щоби придивитися до дверей.

Нарешті хлопчик підвів погляд.

— Але… Роланде, хіба це не назва міста, про яке розповідав нам отець Каллаген? Того, де вампір зламав його хреста і примусив пити свою кров?

Каллаген рвучко повернувся до них.

— Що?!

Джейк мовчки простягнув йому книгу. Каллаген ухопив її, мало не вирвав йому з рук.

— «Салемз-Лот»,[61] — прочитав він. — Роман Стівена Кінга. — Він подивився на Едді, перевів погляд на Джейка. — Хтось із вас чув про такого? Думаю, він не з мого часу.

Джейк похитав головою. Едді теж хотів було похитати, але раптом щось привернуло його увагу.

— Ця церква, — сказав він. — Схоже на Залу зібрань у Кальї. Просто-таки її близнюк.

— А ще схоже на церкву методистів у Іст-Стоунгемі, яку збудували тисяча вісімсот дев’ятнадцятого року, — зауважив Каллаген. — Тож, думаю, в цьому випадку маємо трійню. — Але власний голос здавався йому далеким і облудним, як ті голоси, що долинали з дна печери. Зненацька у нього з’явилося відчуття, що він і сам якийсь несправжній. Відчуття, що це дев’ятнадцять.

ШІСТЬ

«Це жарт, — запевняла його свідомість. — Це точно жарт. Написано ж на обкладинці, що це роман, тож…»

Раптом його осяяла одна думка, і він полегшено зітхнув. Полегшення, звісно, було умовним, але щось завжди було краще, ніж нічого. А подумалося йому, що інколи люди пишуть романи про справжні місця й події, видаючи їх за вигадку. І що це був якраз той випадок. Мусив бути.

— Поглянь на сторінку сто дев’ятнадцять, — сказав Роланд. — Я трохи зміг розібрати, але не все. Аж ніяк не все.

Каллаген розгорнув книгу на потрібній сторінці й став читати:

— «Колись давно, ще в перші роки навчання в семінарії, один товариш отця…» — він затнувся й пробіг стривоженими очима решту сторінки.

— Читай, — сказав Едді. — Читай, отче, або я прочитаю.

Зібравшись із духом, Каллаген поволі продовжив:

— «…товариш отця Каллагена подарував йому шмат тканини, на якому було вовняними нитками вишито блюзнірський текст: „Господи, дай мені СМИРЕННЯ прийняти те, що я не можу змінити, СИЛИ, щоб змінити те, що мені підвладне, і УДАЧУ, щоб я не надто часто просирав свій шанс“. Усе це староанглійським шрифтом на тлі сонця, що сходило. І тепер, коли він стояв перед тими, хто проводжав у останню путь… у останню путь Денні Ґліка, те давнє гасло… те давнє гасло саме спливло в пам’яті».

Рука, що тримала книгу, безсило опустилася. Якби Джейк вчасно не підхопив роман, він би упав на підлогу печери.

— У тебе вона була? — спитав Едді. — Справді була така вишивка?

— Подарунок від Френкі Фойла, — ледь чутно прошелестів Каллаген. — Ще з семінарії. А Денні Ґлік… я відправляв його похорон. Здається, я вам розповідав. Саме тоді все почало змінюватися. Але ж це роман! А роман — це вигадка! Як… як таке може… — Од відчаю його голос мало не зірвався на волання, нагадуючи Роландові моторошні голоси, які здіймалися з дна провалля. Несправжні голоси. — Чорт, але я існую! Я СПРАВЖНІЙ!

— Отут описується, як вампір зламав вашого хреста, — показав Джейк. — «Нарешті разом! — всміхаючись, сказав Барлоу. Його обличчя, вольове, розумне, привабливе і відразливе водночас, у непевному світлі нагадувало…»

— Стій, — хрипко зупинив його Каллаген. — У мене розколюється голова.

— Тут написано, що його обличчя нагадувало вам страховисько, бабая, що в дитинстві жив у вашій шафі. Містера Фліпа.

Каллаген так зблід, що сам став схожий на вампіра.

— Я нікому не розповідав про містера Фліпа. Навіть своїй матері. Не може бути, щоб про це писалося в книжці.

— Але ж написано, — сказав Джейк.

— Давай відверто, — втрутився Едді. — Коли ти був малий, містер Фліп здавався тобі реальним і ти

1 ... 207 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовки Кальї. Темна вежа V», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовки Кальї. Темна вежа V"