Читати книгу - "Зірки Егера"

Казематної вежі. Він помітив, що древко угорського прапора перебило ядро, і наказав винести прапор з резервних військ. Передав його Іштванові Надю.

У небі вже світало, і в перших червоних променях ще незримого сонця Іштван Надь побіг нагору з прапором. Не мав на собі ні панцира, ні шолома і все ж вискочив на виступ вежі й почав шукати залізну трубу, щоб у ній закріпити прапор.

— Не треба! — вигукнув Добо.— Можуть зірвати його!

Тієї ж миті Іштван Надь вхопився за груди, повернувся і тихо впав на землю поряд з гарматою.

Добо підхопив прапор, що злетів до нього птахом і передав його Бочкаї.

— Тримай, синку!

Коли розвиднилося ще більше, штурм розпочався і біля вежі Бойкі.

На неї наступали з вісьмома прапорами. У променях сонця золоті оздоби бунчуків яскріли, мов рубінові кулі.

З цією вежею туркам уже стільки разів не щастило, що знову піти на приступ відважилися лише яничари — найбільш випробувані й люті тигри турецьких військ. На голові у них шоломи, обличчя й шиї закриті дротяними сітками, груди й руки захищені обладунками, на ногах — легкі сап'янові чоботи.

Вежу Бойкі обороняли Гергей і Золтаї. Їм довелося всю ніч пильнувати в бездіяльності, прислухаючись до штурму, який вирував на трьох інших вежах.

Добре, що вже розвиднилось.

Перед вежею вишикувалось двісті асабів з бурдюками, наповненими водою. Нічого, хай ідуть, а вилізуть трохи вище — скупаються під вогняним дощиком!

Але тут турки почали не з облогових драбин. Тільки-но захисники фортеці поставали на мурі, як знизу полетів град стріл і каміння.

Влучив камінь і в голову Золтаї. Та, на щастя, Золтаї мав на голові шолом із заборолом і камінь тільки зламав підборідник.

Золтаї лайнувся.

— Стривайте, пси! — вигукнув він, геть відламуючи підборідник.— За це я вам сьогодні продірявлю сто ваших довбешок!

Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як знову пролунав його голос:

— Ось тобі, бусурмане, за мій шолом!

А невдовзі знову його вигук:

— Маєш єгерський гостинець!

У турецькому стані піднеслося на диво величезне накриття, обтягнуте коров'ячими шкурами. Під ним уміщалося двісті яничарів. Несли те накриття п'ятдесят асабів.

Гергей гукнув, щоб подали вогняну бочку, запалив намотане на залізний прут проолієне клоччя.

Величезний дах черепахою підповзав до муру. Якщо навіть удасться кирками зірвати з нього шкури, то поки підпалять накриття, турки встигнуть повилазити на мур.

Але ще питання, чи вдасться підпалити. Водою намочили не тільки шкури, а й дошки — он ще й зараз із них вода струменить цівками. Турки вже набралися розуму.

Сонце визирнуло з-за пагорбів і світило просто в очі захисникам Шандоровської вежі. Воно теж допомагало туркам.

Як тільки штурмове накриття підповзло до муру вежі, Гергей гукнув:

— Лягайте ницьма!

Солдати здивувалися: чого б це? Але гучний рушничний постріл усе пояснив.

Турки приладнали до країв накриття рушничні стволи, які, мов органні труби, націлились на захисників фортеці. Оце й помітив Гергей.

— Встати! — скомандував Гергей після пострілу.— Бочку!

І сам підштовхнув вогненну бочку.

Турки вже не падали на землю перед такою бочкою, а відскакували в різні боки або ж перестрибували і йшли далі.

— Дві бочки! — гукнув Гергей.

Третю він поставив сам і підніс вогонь, щоб запалити гніт. Дві вогненні бочки знову прорубали дорогу крізь густе юрмище турків. Правда, третю впіймав якийсь тілистий яничар, заштовхав її до ями й засипав землею.

Та тільки яничар узявся затоптувати землю, як бочка вибухнула, і яничар злетів у повітря із землею. Ще чоловік двадцять розкидало навсібіч.

Загони, що йшли на приступ, відсахнулися. Але ззаду лунали крики ясаулів: «Ілері!», «Саваул!», шипіння води, що виливалася з бурдюків, гасячи джерела вогню й перетворюючи полум'я в білі клуби пари.

— Тепер кидайте тільки каміння! — крикнув Гергей.

Він хотів зачекати, поки турки знову густо обліплять насип і мур.

Мов ревіння сотень тисяч тигрів, полилися вигуки «Аллах!», вдарили барабани, завили сурми. Крізь цей ураган звуків війська знову ринули вперед.

До мурів знову наближався цілий ліс облогових драбин.

Один яничар закинув на стіну вежі вірьовку з гаком на кінці і, затиснувши в зубах ятаган, з мавпячою спритністю поліз нагору.

На голову йому впав камінь і збив шолом. Спотворена довгим шрамом голена голова яничара була схожа на диню.