Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Вано Тархнішвілі трохи помовчав і сказав:

— Стомивсь я, Шалво... Неймовірно стомився! І коли вже воно всьому цьому настане край?

Сили, здавалося, й справді покинули його.

— Знаєте, про що я думаю, панове? — знову заговорив він до нас.

— Ми слухаємо.

— Я прямий нащадок Георгія Саакадзе[44]. Мої предки останні триста років провели в смутах і чварах. Мабуть, у мені зібралася втома всіх поколінь роду. Зараз, на схилі віку, я це відчуваю. Я знеміг!

Якийсь час мовчали.

— Відпочиньте, князю Вано,— сказав Дата.— Нехай молоді бунтують, свій борг ви сплатили з лишком. Усі це знають.

— Не можу. Моє місце тут,— добродій Вано Тархнішвілі опустив голову на груди й знов поринув у себе.

— Не піде він звідси! — мовив Дата Туташхіа, коли ми відійшли.

Запам’ятав я ще матір Гогі Цуладзе. Та поважна дама приходила через кожні три дні й, хоч би о якій годині їй щастило відіслати передачу й одержати відповідь, лишалася тут до смерку. Такі батьки взагалі рідко бувають, а тим паче старі. Це личить молодим мрійницям, романтично закоханим у своїх чоловіків. Ніби все зроблено й можна повертатися додому з солодким почуттям виконаного обов’язку, ба ні!.. Стоїть і дивиться на в’язницю, задоволена, що вона тут, так близько біля дорогої їй людини, біля свого горя! Листи матері Гогі Цуладзе були у в’язниці предметом сумних жартів. Усі вони починалися так: «Гогі, синку, голубчику мій. З гарячого я змогла принести тільки чахохбілі[45], коліна крутить, важко мені стояти коло плити. Інше — зайшла на базар і посилаю...» Далі йшов докладний список надісланих харчів, а наприкінці завжди приписка: «Арчил зовсім божевільний, горе моє, але розумник великий». Арчил був єдиний син овдовілого Гогі Цуладзе, бешкетник, але розумник, як і більшість хлопчаків його віку. А ноги Ніно хоч і не тримали її коло плити, та зате під в’язничними стінами могли тримати гладку жінку до пізньої ночі. Потрібна велика духовна сила, щоб дивитися на стару матір за в’язничною огорожею й не зламатися. Родичі не розуміють цього й стоять годинами, а в арештанта до горла колючим клубком підкочується злість, і він жартує — а що йому лишається!

Якось мені випало чергувати від півночі й до обіду наступного дня, і в цьому мені пощастило, бо головна баталія нашого бунту розігралася саме на моєму чергуванні.

Після засідання ми з Датою пішли відпочити, і в розмові я спитав його:

— Ти колись був одружений?

— Ні.

— Ну, а подруга була?.. Кохати доводилося?

— Для справжнього кохання час потрібний, Шалво,— відповів Дата Туташхіа.— А вільного часу доля мені не відпускала.

— Не розумію я тебе! Буває ж кохання з першого погляду.

— У пісні.

— Чому лише в пісні? Хіба не бувало в тебе, що побачив жінку і — край? — Я й справді не розумів його.

— То не кохання, я гадаю.

— А що ж?

— Не знаю, як сказати... Ну, симпатія, захоплення, може. Для тіла це. А кохання — духовне. Треба хоч трохи разом побути, щоб одне одному в душу заглянути, і, коли її душа стане необхідна твоїй, тоді це можна назвати коханням. А коли та жінка ще й мати твоїх дітей, тоді кохання ще сильніше.

— Може, й правда твоя,— згодивсь я.— А серйозне захоплення було в тебе, закоханий ти бував?

Після безсонної ночі Дата мав стомлений вигляд, а все ж в очах у нього щось спалахнуло, та одразу й згасло, він знову спохмурнів і сказав:

— Один раз... то, здається, було кохання, але... давай краще подрімаємо, Шалво.

Він повернувся на бік і більше нічого не говорив.

Я теж не допитувався.

Існує поняття — цільна натура. Особисто я саме такою натурою вважав Класіона Квімсадзе — вічна йому пам’ять. Цільною тому, що він однаково чітко виявляв усі людські якості, зокрема й негативні, але вчинки його завжди були сповнені великодушності й високої моральності. Саме так я розумію цільність натури. Навряд чи хтось інший, крім Класіона, міг додуматися до асенізаційних фонтанів, безпосереднім наслідком чого було не тільки те, що вигрібні ями винесли за межі в’язниць у всій імперії, а й те, що за кожним учасником атаки закріпилося прізвисько г....їда. У кількох випадках доходило навіть до дуелі. У зв’язку з поширенням згаданого прізвиська було видано наказ військового міністра. Наказ, природно, дав відчутно протилежний наслідок.

Хочу розповісти вам про створення парламенту, але в моїй пам’яті парламент і Класіон Квімсадзе чомусь зафіксувалися разом, і це всупереч тому, що Класіон був запеклий противник того, щоб передавати владу парламентові, й на його засідання не ступав і йогою, не рахуючи одного-єдиного разу.

Правда, все йшло добре, ми зуміли відбити кілька атак, разом, і це всупереч тому, що Класіон був запеклий противник Опозиція, як відомо, обов’язковий атрибут усіх повстань і революцій, супутник всіляких соціальних реформ і зрушень. Вона може набирати різних форм. Чалаб, скажімо, подав комітетові кілька записок, в яких шушваль постачала обложників відомостями про становище і навіть давала поради, як придушити бунт. Разом з тим було багато випадків вияву відвертого невдоволення, а часом і закликів проти повстання. Ось один з них. У гурті арештантів стояв в’язничний кравець і говорив:

— Не минало місяця, щоб я не призбирав тридцяти-сорока карбованців. Як було? Дуже навіть добре було. А тепер що, краще буде? Побачиш, що вони з нами зроблять!

— Не бійся, поки царська влада буде, і в’язниця буде. Сиди собі й ший,— заспокоїв хтось.

У другому гурті обговорювали, як улаштувати масову втечу.

— Мені на цю їхню заваруху начхати. Мені на волю треба. Десять років від дзвінка до дзвінка протрубити!

— А ти зачекай, подивись, куди народ поверне. Народ — він хитрий, він своє діло знає. Тримайся до нього якнайближче і на очі не показуйся. Вийде щось путяще — і тобі перепаде. Не вийде — з чим був, при тому й залишився!

— А мені ні те, ні друге не потрібне. Мені рік лишилося сидіти. Рік я хоч на кілку просиджу... а революцію нехай вони самі роблять!— чути було в третьому гурті.

Коли я ще раз доповів комітетові про такі настрої, Класіон Квімсадзе так і спалахнув, слова нікому не дав сказати:

— Говорив я вам, шушваль усю треба було ще в перший день гнати з в’язниці. В астраханській в’язниці, чули,