Читати книгу - "Королівський убивця"

на солодкому тістечку змушує голову весело паморочитися. Барріч попереджав мене, що деякі нечесні баришники кіньми додають своїм підопічним олію каррісу до зерна, щоб виграти скачки або добре продати хворого коня. Також перестерігав, що такий кінь ніколи вже не буде тією ж твариною, що й раніше. Якщо виживе. Я знав, що Чейд його вживає час від часу, і бачив, як він падає каменем, коли дія каррісу припиняється. І все-таки не вагався. Мабуть, — блискавкою спалахнула думка, — мабуть, Барріч мав рацію щодо мене. Екстаз Скіллу або ж шалений запал і азарт битви. Я глузував із самознищення чи прагнув його? Та недовго цим переймався. Насіння каррісу взяло наді мною владу. Мої сили виросли вдесятеро, а серце злетіло, наче орел. Я схопився на ноги. Рушив до дверей, а тоді повернувся.

Я схилився на коліна перед моїм мертвим королем. Підняв його ножа, торкнувся свого чола й поклявся йому:

— Це лезо звершить вашу помсту.

Поцілував йому руку й залишив його біля вогнища.

Якщо сині іскри свічок дратували, то блакитний блиск смолоскипів у коридорі справляв враження потойбічного світу. Це було наче дивитися вниз, крізь тиху глибоку воду. Я побіг коридором, посміюючись сам до себе. Тоді почув гамір, а пискливий голос Воллеса перекривав усі інші.

— Блакитне полум’я і Рябий чоловік! — верещав він.

Минуло менше часу, ніж я думав, а зараз час і взагалі зупинився, чекаючи мене. Я, легкий, як вітер, летів коридором. Знайшов двері, які розчинилися, і прослизнув усередину. Чекав. Їм зайняло вічність, щоб піднятися сходами, і ще більше, аби проминути мої двері. Я дозволив їм дістатися королівських покоїв, а почувши крики тривоги, вискочив зі своєї криївки й побіг сходами.

Хтось кричав за мною, але ніхто не погнався. Я був уже на найнижчому сходовому майданчику, коли хтось нарешті наказав мене піймати. Я голосно розреготався. Спробуйте! Оленячий замок був лабіринтом із доріг і переходів, а достеменно знав їх лише хлопець, що тут виріс. Я знав, куди йду, але моя дорога не була прямою. Біг, наче лис, ненадовго з’явившись у Великій залі, промчавши по бруківці двірських пралень, перелякавши кухарку своїм блискавичним ривком крізь кухню. І постійно, постійно бліді пальці Скіллу шарпали й торкалися мене, геть не знаючи, що я йду, йду, мої дорогенькі, йду до вас.

Гален, народжений і вихований у Ферроу, завжди ненавидів море. Думаю, що він його боявся, тож його кімната містилася у тій частині Твердині, що виходила на гори. Наскільки я чув, після його смерті там виникла його святиня. Серена присвоїла собі його спальню, але вітальня стала місцем зустрічі групи Скіллу. Я ніколи не бував у його кімнатах, але знав туди дорогу. Помчав угору сходами, наче стріла в польоті, пробіг коридором повз пару, сплетену в палких обіймах, і зупинився перед тяжкими дверима, оббитими залізом. Але навіть найміцніші двері, якщо вони не на засуві, не становлять собою жодної перепони, отож за мить легко відчинилися від мого дотику.

При високому столі півколом розставлено крісла. Посередині палала товста свічка. «Для зосередження», — здогадався я. Лише два крісла були зайняті. Джастін і Серена сиділи поруч, сплівши руки, заплющивши очі, відкинувши голови назад у трудах Скіллу. Вілла не було. Я сподівався знайти тут і його.

За одну коротку мить я побачив їхні обличчя. На них виблискували краплинку поту, а мені полестило, що вони доклали стільки зусиль, намагаючись розбити мої стіни. Кривили губи в легких посмішках, опираючись екстазу скіллера, зосереджуючись на об’єкті, а не на втісі від погоні. Я не вагався.

— Несподіванка! — тихо промовив я. Рвонув голову Серени назад і провів вістрям королівського ножа по її відкритій горлянці. Вона один раз здригнулася, і я дозволив їй упасти на підлогу. Було дуже багато крові.

Джастін з вереском схопився на ноги, і я приготувався відбити його напад. Але він мене ошукав. З писком утік у коридор, і я кинувся за ним з ножем у руці. Він вищав, як свиня, і був несамовито швидким. Жодних лисячих штучок, біг найкоротшою дорогою до Великої зали й верещав, на замовкаючи ні на мить. Я сміявся на бігу. Навіть зараз, у спогадах, це здається мені неймовірним, але годі це заперечити. Невже він сподівався, що Регал оголить меча, щоб його захистити? Невже, убивши мого короля, він думав, наче щось у світі стане між мною і ним?

У Великій залі музиканти грали, а люди танцювали, але з’явисько Джастіна поклало цьому край. Я вже настільки його наздогнав, що нас розділяло кілька кроків, коли він урізався в один із заставлених столів. Люди, вражені його появою, стояли нерухомо, а я тим часом кинувся до нього й потягнув униз. Устиг із півдюжини разів устромити ніж йому в спину, перш ніж хтось здогадався втрутитися. Коли Регалові стражники з Ферроу кинулися до мене, я жбурнув у них його тіло, що билося в останніх конвульсіях, помітив стіл у себе за спиною і вистрибнув на нього. Підняв вістря, з якого крапала кров.

— Ніж короля! — гукнув я їм і показав його всім довкола. — Він узяв кров помсти за смерть короля! Це все!

— Він здурів! — закричав хтось. — Збожеволів через смерть Веріті!

— Шрюд! — я ридав від люті. — Шрюд цього вечора став жертвою зради!

Регалові внутріземські стражники хвилею покотилися до мого стола. Я не думав, що їх так багато. Спільними зусиллями ми звалилися на підлогу разом з їжею та посудом. Люди кричали, багато хто пхався вперед, щоб краще роздивитися, тимчасом як інші перелякано тікали. Год могла б мною пишатися. Озброєний лише запоясним ножем, я стримував натиск трьох людей з короткими мечами. Танцював, стрибав, звивався в піруетах. Я був надто швидким для них, а порізи, яких вони мені завдавали, не викликали в мене болю. Завдав добрячих ударів двом з них, бо вони не сподівалися, що я зважуся настільки наблизитися, аби це зробити.

Хтось у натовпі позаду закричав:

— До зброї! До бастарда! Вони вбивають Фітца Чівелрі!

Почалася бійка, але я не бачив, хто в ній змагається, та й не звертав на неї уваги. Проколов руку одного зі стражників, і він випустив клинок.

— Шрюд! — хтось перекричав увесь галас. — Короля Шрюда вбито!

У ту другу бійку втяглася вже сила людей. Я лише чув її, але дивитися не міг. Почув чергове падіння стола на підлогу і крик у приміщенні. Тоді