Читати книгу - "Чорний дім"

і земельних ділянок Френч Лендінґа, став відомий той факт, що у Чарльза Бернсайда був дім на Шосе-35, недалеко від міста. Дейл представляє Джека і двох здорованів, які просто випадково опинилися поруч (містерів Амберсона і Сент-Піра), які досі тут.

— З цього моменту, — неодноразово повторює Джек протягом останніх кількох днів перед конференцією, — ви маєте пам’ятати три маленькі слова, які в більшості кримінальних справ ведуть до виправдальних вироків у суді. І які ці слова?

— Я не пам’ятаю, — каже Дейл.

Джек киває.

— Так. Якщо ви нічого не пам’ятаєте, то ті виродки не зможуть збити вас з пантелику. У тому домі щось було в повітрі…

— Це не брехня, — Шнобель бурчить і кривиться.

— …і воно затьмарило наш розум. Ми пам’ятаємо лише те, що Тай Маршалл був у задньому дворі прикутий до стовпа-сушарки для білизни. Перш ніж Шнобель Сент-Пір і Джек Сойєр прослизнули мимо поліцейських загороджень і спопелили Чорний Дім пластиковою вибухівкою, один репортер побував там і зробив величезну кількість фотографій, ми знаємо звичайно цього репортера. Венделл Ґрін нарешті реалізував свою мрію щодо слави і багатства.

— А Бернсайд лежав мертвий біля його ніг, — каже Шнобель.

— Так. З ключем від наручників у кишені. Дейле, ти знайшов і звільнив хлопчика. На тому задньому дворі були ще діти, але скільки…

— Ми не пам’ятаємо, — каже Док.

— Щодо їхньої статі…

— Кілька хлопчиків і кілька дівчаток, — каже Дейл. — Ми не пам’ятаємо достоту, скільки їх було.

— А як щодо Тая, як його було викрадено, що з ним сталося?..

— Він сказав, що нічого не пам’ятає, — каже Дейл, посміхаючись.

— Ми пішли звідти і думаємо, що покликали за собою інших дітей…

— Але точно не пам’ятаємо… — додає Шнобель.

— Так, і на якийсь момент нам здалось, що вони в цілковитій безпеці. І коли ми саджали Тая в поліцейське авто, то побачили, як вони виходили потоком. І покликали на допомогу поліцію штату Вісконсин, — каже Дейл. — Це я пам’ятаю.

— Звичайно, пам’ятаєш, — великодушно каже Джек.

— Але ми уявлення не маємо, як це кляте місце вибухнуло до дідькової матері й не знаємо, хто його підірвав.

— Якісь люди, — каже Джек, — є надто багато охочих взяти правосуддя у свої руки.

— Їм ще пощастило, що їм самим не знесло голови, — каже Дейл.

— Гаразд, — каже їм Джек. Вони стоять у дверях. Док витягує сигарету з марихуаною, і чотири швидких глибоких затяжки помітно його заспокоюють. — Просто пам’ятайте, чому ми це робимо. Ми маємо розповісти лише, що ми були там першими, ми знайшли Тая, ми бачили кілька інших дітей, вирішили, що вони в безпеці, оскільки Чарльз Бернсайд, відомий також як Карл Бірстоун, Монстр із Півдня і Рибак, був уже мертвий. Ми маємо сказати, що Дейл зробив усе можливе, як і ми всі, а тоді передав розслідування до ФБР і поліції штату Вісконсин, які зараз утримують дитину. Точніше сказати, дітей. Ми маємо повідомити, що у Френч Лендінґу знову все гаразд, і останнє, хоча не менш важливе: ми маємо повідомити, що Генрі Лайден — це справжня зірка. Героїчний сліпий, котрий розпізнав Чарльза Бернсайда і зробив вирішальний крок у справі Рибака, смертельно поранивши монстра, хоча, зрештою, йому довелось заплатити за це власним життям.

— Амінь, — каже Дейл. — Любий старий дядько Генрі.

За дверима Віннебаґо він чує гамір наближення сотні людей. Можливо, навіть тисячі. Він думає: «Це, мабуть, те, що чують рок-зірки перед виходом на сцену». Клубок раптом підсувається до горла, і він щосили намагається проковтнути його. Він вважає, якщо й далі думати про дядька Генрі, то все в нього буде гаразд.

— На будь-які інші, — каже Джек, — надто конкретні питання…

— Ми не пам’ятаємо, — каже Шнобель.

— Там було погане повітря, — погоджується Док. — Воно мало запах хлорофосу чи чогось схожого на те.

Джек переглядається з ними, киває, посміхається. В цілому, це буде щасливий момент, думає він. Вшанування любові. Звичайно, думка про те, що він може померти через кілька хвилин, не приходить йому в голову.

— Гаразд, — каже він, — давайте вийдемо і зробимо це. Сьогодні ми політичні діячі, політичні діячі на прес-конференції, політичні діячі, які говорять саме те, про що їх запитують.

Він відчиняє двері автофургона. Гул натовпу стихає в очікуванні.

Вони йдуть до саморобної платформи так: Шнобель, Дейл, Джек і Док. Вони прямують, неначе зірки, під теплі білі спалахи і камери телевізійників. Джек не розуміє, навіщо воно їм — у чарівному Кулі Кантрі день ясний і теплий, — але здається, вони звикли так робити.

Голоси кричать:

— Сюди! — Також висуваються питання, які вони ігнорують — коли настане час відповідати на питання, тоді вони і будуть, як зможуть, — але зараз вони просто приголомшені натовпом.

Шум починається приблизно з двох сотень жителів Френч Лендінґа, які сидять на передніх стільцях у відгородженій зоні просто перед подіумом. Вони підводяться на ноги, дехто аплодує, інші махають кулаками в повітрі, як боксерам переможцям. Преса піднімається за ними, і коли наші четверо друзів виходять сходами на подіум, гул сильнішає. Ми з ними, з ними на платформі і, Боже, ми бачимо стільки облич і знаємо, що всі вони дивляться на нас. Тут Моріс Роузен, який дав Генрі диск «Брудної сперми» під час нашого перебування в місті. За ним контингент нині не існуючого «Притулку для старих Макстона»: прекрасна Еліс Везер в оточенні Елмера Джесперсена, Ади Меєргоф (в інвалідному кріслі), Флори Флостед і братів Боечер — Гермі і Том Тома.

Тенсі Френо, яка здається трохи ошелешеною, але не безрозсудливою. Вона стоїть поруч із Лестером Муном, котрий обняв її за талію. Арнольд Кишеньковий Ліхтарик Грабовський, Том Лунд, Боббі Дюлак й інші члени відділку Дейла підвелись, підтанцьовують і несамовито аплодують. Дивіться, он там — це Енід Первіс, сусідка, яка зателефонувала Фреду на роботу того дня, коли Джуді, зрештою, дійшла до крайньої межі. Тут Ребекка Вілас, можна сказати, схожа на черницю в сукні з високим коміром (але подякуємо, жаліти сильно її не треба, Бекі назбирала чималеньку суму грошей). З нею Буч Єркса. Позаду натовпу, сором’язливо ховаючись, але будучи не в змозі пропустити тріумф своїх друзів, Вільям Страшнер і Хуберт Кантінаро, більш відомі як Диктатор Білл