Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

Бар-Кончалабу. Той аж перекривився, наче солі з’їв.

— А п’ють вони, з самого ранку п’ють, — пояснив і показав на корпус, куди пройти.

У корпусі знайшов кабінет із табличкою «Телеграф Котигорошкович Бар-Кончалаба, професор таємної географії та монстрології». Прочитав табличку ще раз, покрутив головою. Чи показилися люди, що вибирають такі імена? То Югурта, то Телеграф, та ще й Котигорошкович! Хай тобі абищо! Це Іванів скоро й не залишиться. Прислухався. За дверима відкорковували шампанське, лунав жіночий сміх і чоловіче муркотання. Прямо свято якесь. Я постукав.

— Зайнятий! — гримнув чоловічий голос з-за дверей. Я ще раз постукав. — Зайнятий, кому кажу!

Та я вже ногою гупнув, ясно показував, що не відступлю й поговорити зі мною доведеться. Нарешті двері відчинилися і з-за них визирнув чоловік років п’ятдесяти, з цаповою сивою борідкою і маленькими круглими окулярами.

— Що таке? — невдоволено спитав він, оглянувши мене.

— Професор Бар-Кончалаба?

— Я зараз зайнятий, приходьте завтра! — Він спробував зачинити двері, але я схопив його за барки і витягнув у коридор.

— Мені треба поговорити з вами зараз, — сказав я тихо і переконливо. Професор аж трохи розгубився.

— П-п-п-про що?

— Про барона фон Шпіла.

А ось тут барон уже злякався, і злякався сильно.

— Щ-щ-щ-що? Й-й-й-який б-б-б-барон? Не з-з-з-знаю! — залопотів він, а я похитав головою.

— Знаєте.

— Телеграфне, ну що там? — До нас визирнула якась дівчина. Нетвереза і збуджена, вона здивовано подивилася і звабливо усміхнулася. — Пане професоре?

— Зараз я поговорю і повернуся. — Бар-Кончалаба вже не затинався, причинив за собою двері і для чогось пояснив мені: — То моя студентка.

— А виглядає, як вулична дівка, — здивувався я.

— У новій Росії всі отримають право на освіту! Аби ви тільки знали, скільки талантів, справжніх діамантів народного духу приховано серед простих селян, робітників, дівчат із борделів та інших...

— Барон фон Шпіл! — нагадав я професору про тему, яка мене цікавила.

— А для чого вам він?

— Я слухаю вас, ви ж не розповідаєте, а запитуєте. Це вкрай неввічливо.

— Ну, є такий барон.

— Чому ви ним цікавилися?

— Я цікавився? — здивувався професор, помітив мій погляд і закивав. — Ну так, цікавився. Хотів долучити до своєї енциклопедії. Чули про мої «Сто чудовиськ Малоросії»?

— Ні, але до чого тут барон?

— До того, що він справжнє чудовисько! Розлючений на весь світ сидить у своїй фортеці на вкритому лісом пагорбі й плете павутиння оборудок, які приносять йому гроші, багато грошей, що потічками збираються в підвалах. Він ненавидить людей, а любить тільки гроші. Хіба не чудовисько?

— Тю, я думав ви про справжніх пишете? — скривився я.

— Про справжніх? — Бар-Кончалаба озирнувся. — Вас цікавлять справжні чудовиська?

— Мене цікавить барон. Що про нього відомо?

— Дуже мало. Фон Шпіл обмежив коло свого спілкування. Він нікого не приймає, відмовився навіть листуватися зі мною, коли я хотів про нього написати.

— Про барона поширюються чутки... — Я подивився на професора.

— Про нього багато чуток. Які саме вас цікавлять?

— Усі.

— Він продав душу дияволу й отримав руки, до яких так і липне золото.

— Лайно, а не чутки. З ким він живе?

— Зі слугами. Кілька якихось азіатів.

— Азіатів?

— Так, вони прислужують йому і лякають місцевих селян, а ті бояться вийти в ліс чи в поле, що належать барону.

— І багато їх?

— Кілька, точно я не знаю.

— У нього є дружина чи коханка? — спитав я. Професор засміявся.

— Ви знаєте, що сталося з бароном у 1905 році?

— Знаю. Його ледь не спалили, тепер він ходить у масці, щоб прикрити знівечене обличчя.

— Так ось, окрім усього іншого, він ще й став неспроможним як чоловік. Це наслідок тілесних травм і душевної драми, ось так.

— Звідки ви знаєте про це?

— Барон лікувався у Харкові. Потім їздив до найкращих фахівців у Відень. Це було ще до війни. Та йому так і не змогли допомогти.

— То барон скопець?

— Фактично так.

— А з відповідною сектою він ніяк не пов’язаний? — Я згадав свої пригоди у «Білому Єрусалимі».

— Нічого про це не чув. Думаю, ні. А хто ви і чому зацікавилися бароном? Чому прийшли до мене?

— Бо мені сказали, що ви цікавилися фон Шпілом.