Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

на Тютюнника. Цей нахабний добродій відбирав у нього дорогоцінний для державних справ час.

— Ви… — почав був Петлюра, але зробив паузу, бо далі просилося слово «божевільний», а вимовити таке слово Петлюра не наважився: хто його зна, може, справді це був «буйнопомішаний»? — Ви… мрійник, пане Тютюннику!

— Ні, — спокійно відказав Тютюнник, — я не божевільний. — І на цьому слові Петлюрі зробилося моторошно: Тютюнник таки читав його думки. — І я зараз доведу вам, що моя пропозиція цілком реальна. — Тютюнник знову посміхнувся. Коли він посміхався, очі його залишались без посмішки. — Якщо ви на півгодини відкладете справи, які так напосідають на вас.

І тут Петлюра відчув, що неспроможний опиратися волі людини, яка балакає з ним.

— Будь ласка… — промимрив Петлюра, відходячи від вікна. Він зробив жест, запрошуючи сідати, але, як і першого разу, встиг вимовити це вже після того, як співрозмовник усівся сам.

Не став Тютюнник чекати й запрошення до розмови. Він почав сам:

— Я — кошовий отаман Звенигородського коша «вільного козацтва». Кожне село на Звенигородщині має свою сотню вільних козаків, а волості — курені. Разом під моєю рукою сьогодні понад десять тисяч вільних козаків…

— Десять? Тисяч? І… всі такі? — Петлюра непевно хитнув головою до вікна.

— Тимчасом не всі. Але будуть всі. Про справу екіпіровки, пане секретарю, поговоримо після того, як я доведу до вашого відома самий принцип організації вільних козаків. Статут «вільного козацтва» такий. Вільним козаком може бути кожний українець від шістнадцяти років і аж доки здужає носити зброю, хоч би й за сто літ. Мета: стояти на сторожі національної волі і державної самостійності. Ідейні запосилання: волю й незалежність українська нація мала в минулому, не має в сучасному, матиме в майбутньому. Попервах мусимо відродити наше минуле: соціальний уклад, вояцький дух, традиції побуту, — все, аж до барвистого строю з червоними шароварами та синіми жупанами… — Тютюнник посміхнувся самими устами, очі залишались холодні. — Звичайно, час Середньовіччя для всіх націй минув, але наша воля загибла в Середні віки, мусимо й починати своє відродження з того місця, на якому зупинились у своєму розвиткові на історичному шляху.

— Отже… це — орден? — непевно запитав Петлюра.

— Так, коли хочете, орден, пане секретарю: лицарський орден. Нек плюс ультра — для досягнення історичної мети, оглядаючися на нашу минулу історію: на засадах орденства існувала та діяла вся наша козаччина.

— Чому ж ви гадаєте…

— Що вільного козацтва буде мільйон? Маю два аргументи на доказ: статистика й досвід першого експерименту.

— Не розумію вас, — щиро признався Петлюра.

— Насамперед — досвід. Відколи, зразу після революції, поширилися бешкетування дезертирів, у нас, на Звенигородщині, жоден дезертир не зареєстрований у воїнському присутствії.

— Справді? — здивувався Петлюра. — Так добре діє ваша самооборона, тобто, я хотів сказати — вільне козацтво?

— Діє дуже добре. Бо всі дезертири наділи червоні шаровари і вписалися в наше вільне козацтво — поруч із доброчинним та свідомим елементом, що й стримує його пристрасті та цементує весь орден на засадах, близьких серцеві всіх.

— Які ж це засади?

— Постривайте, пане секретар! Покінчимо спершу з статистикою. Коли поширити Звенигородський досвід на цілу Україну, то й матимемо мільйон добірного війська — вільних козаків.

— Пробачте, яку статистику маєте ви на увазі?

— Статистичний перепис населення України, пане секретар.

— Я не розумію, до чого він?

— Ось до чого. На Звенигородщині — триста тисяч українського населення, а в лавах Звенигородського вільного козацтва — понад десять тисяч. Це три відсотки. На цілій Україні населення тридцять мільйонів. Отже, три відсотки — це й буде мільйон.

— Але чому ж ви вважаєте, що до вашого вільного козацтва піде весь цей мільйон?

Тютюнник спокійно зустрів роздратований погляд Петлюри.

— Ви, пане Петлюро, — соціал–демократ, отже, бодай в загальних рисах, знайомі з ученням Карла Маркса. Соціальний постулат і гарантує це.

Петлюра дивився отетерівши.

— Тобто? Який постулат?

— Загляньте ще раз у статистику, добродію соціал–демократе, — терпляче, але наполегливо мовив Тютюнник. — Статистика — основа соціальної науки. Що ви бачите там, у статистиці?

— А що ж ми там бачимо? — зовсім спантеличився Петлюра.

— А бачимо там ми ось що. Шістдесят відсотків українського селянства, яке сьогодні й складає основу нашої нації, є батраками й безземельними бідняками. Двадцять сім відсотків — середнього майнового стану хлібороби, що обробляють самі свій ґрунт.