Читати книгу - "Війни художників"

Коротков. Я дію за особистим дорученням товариша Берії і за наказом товариша Сталіна. Завтра ввечері ми повинні виїхати в Берлін. Там ви зробите один влучний постріл. Лише один. Відстань буде близько ста метрів. Ціль — людина. Можете ви гарантувати успіх?

— Я можу гарантувати успіх і на відстані 500 метрів, товаришу Коротков, — гаряче запевнив Павло Гросман.

— Ні, відстань буде саме сто метрів. Ви погоджуєтеся?

— Так точно.

24 червня 1940 року, 11 год. 22 хв.

Берлін

Штурмфюрер Кемпке оглядав сусідні будівлі у бінокль кожні півгодини. За наказом керівництва він прикривав фасадну частину готелю, де жив радянський художник Гущенко. Загалом на охорону художника було кинуто чотири особи. Штурмфюрер Кемпке знаходився у кімнаті поверхом вище номера, де той проживав. Шарфюрер Леман під виглядом коридорного чергував у коридорі готелю і ще двоє сиділи в машині внизу. Навіщо і від кого вони мали охороняти цього чоловіка, для них було таємницею за сімома замками.

Усе було як зазвичай, але кілька секунд тому Кемпке накрило відчуття небезпеки. За вікном щось змінилося! Що? Він іще раз оглянув будівлю навпроти і відразу зрозумів, що його стурбувало. На п’ятому поверсі у будинку, розташованому майже навпроти, вікно було відчиненим! Літнє сонце віддзеркалювало від усіх вікон, крім одного. Він уважно придивився до відчиненого вікна і побачив, що в кімнаті була людина. Людина схилилася над столом.

Людина. Ну й що? Чого вона схилилася над столом? Може, пише листа, може, їсть. Але навіщо вона відкрила вікно, адже щойно закінчився дощ і на вулиці досить-таки прохолодно? Через гострий кут огляду штурмфюрер не бачив, що робить той чоловік. Він іще раз пройшовся поглядом по вікнах у будинку навпроти. Решта вікон були зачинені. Але коли погляд Кемпке повернувся до відчиненого вікна, він відразу напружився — людина тримала в руках снайперську гвинтівку.

Donnerwetter! Телефонувати немає часу. Художник у номері, і жити йому залишилося, можливо, кілька хвилин. Кемпке кинувся до своєї гвинтівки. Швидко розчохлив її. Вставив на місце магазин, відкрив вікно. І взяв людину в глибині кімнати на приціл.

Снайпер Павло Гросман в окуляр уже ловив постать художника, який ходив кімнатою. Він на кілька секунд з’явився з ванної, кинув рушник у крісло і знову зник за дверима. Зараз він з’явиться знову, снайпер на мить відірвався від окуляра. Поморгав, аби зволожити око, і раптом побачив, що над номером художника відчинене вікно і з того вікна людина теж цілиться у нього зі снайперської гвинтівки!

Кемпке зрозумів, що снайпер навпроти помітив його і повернув гвинтівку вище, намацуючи його, штурмфюрера Кемпке, оптичним прицілом. Добре, значить художнику наразі нічого не загрожує! Штурмфюрер присів, поклавши приклад на підвіконня. Все-таки він був у виграшній позиції. Людина зі снайперською гвинтівкою навпроти не ризикувала висунутися на вулицю і стояла у глибині кімнати, тримаючи притиснуту гвинтівку до плеча, а він був схований за підвіконням. Кемпке знав, як б’є його гвинтівка. До невідомого було близько ста метрів. Значить, треба взяти на поділку в прицілі нижче і лівіше. Вітер на такій відстані ролі не грає. Кемпке піймав обличчя, що біліло в глибині кімнати, в окуляр прицілу і плавно, як на навчаннях, натиснув спуск. Куля вирвалася зі ствола і через одну п’яту долю секунди вдарила у голову людини в кімнаті.

Павло Гросман устиг лише побачити спалах у вікні навпроти і вже не чув пострілу.

А ось Коротков постріл чув. Він стояв у кімнаті, прихилившись до стіни, і Кемпке не міг його бачити. Зате Коротков бачив, як раптом бризнули у всі боки кров і мізки і як голова Павла Гросмана ніби розкололося навпіл, а тіло мішком упало на підлогу. Поряд з тілом із брязкотом упала гвинтівка.

Два дні тому Олександр Коротков приїхав з Москви, а вчора орендував кімнату в житловому будинку якраз навпроти вікон кімнати готелю, де жив художник Микола Гущенко. Туди ж завіз снайперську гвинтівку. Сьогодні вони зі снайпером Павлом Гросманом зранку вели спостереження за кімнатою Гущенка. Він був у готелі й нікуди не виходив.

Коротков добре знав Гущенка по Парижу, де разом з ним займався технічною розвідкою. І тому від цього завдання — убити старого товариша — наче щось щеміло в душі. Але таким був наказ наркома Берії: «прибрати» Гущенка. Накази не обговорюються. Колись, можливо, хтось інший з ІНО одержить наказ «прибрати» його, Олександра Короткова. І у того «когось» теж рука не здригнеться. І він теж нічого не запитає — буде знати, що так треба партії й уряду.

І ось тепер все пішло шкереберть, і він не міг зрозуміти чому. Позадкував під стіною, не відводячи погляду від закривавленого тіла. Гросман мертвий, нічого сумніватися. Куля роздробила лобову кістку. Швидко збіг сходами, сів у припаркований із чорного ходу «хорх» і поїхав у напрямку радянського посольства. Залишив «хорх» на Belle Alliance plas і далі пішов пішки.

Щось пішло не за планом… Але що? Єдине, що спадало на думку — може, у готелі, де жив Гущенко, відбувалася якась важлива зустріч когось із нацистських бонз, яку охороняли снайпери. Припустити, що Гущенко зрадив і став подвійним агентом? Ні, ніколи нацисти не будуть охороняти навіть важливого агента зі снайперами.

23 червня 1940 року, 18 год. 45 хв.

Москва, Кремль

Сталін здригнувся від стукотіння в шибку. Підвів погляд. То був його старий знайомий ворон. Підійшов до вікна.

«Чого тобі, — подумки запитав Сталін. — Ти теж хочеш сказати, що я даремно здав інформацію про зустріч з англійським послом Кріппсом Гітлеру? Он Молотов, Кам’яна задниця і трухляві мізки, намагався мене відговорити від цього. Наважився радити мені змінити думку, хоч раніше цього ніколи не робив. А я впевнений, що зробив правильно! Ми повинні робити вигляд, що є надійними союзниками і не маємо таємних від Гітлера контактів з англійцями. Це потрібно, аби Адольф не повернув свою армію на схід».