Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

в декотрих мимохіть відбився її душевний стан. Флорентіно Аріса нахилився і через її плече став читати, що вона там друкувала. Вона схвилювалася, відчувши його чоловіче тепло, уривчастий віддих, дух його одежі, що пахла так само, як і його подушка. Вона вже не була тією дитиною, якою до нього приїхала і яку він роздягав поступово, вдаючись до хитрощів, що ними морочать малят: спершу черевички для птахи-павички, потім сорочечку — для кицюні-дочечки, потім оці штанці з квіточками — для собачки з діточками, а тепер, дитятко, цьомни свого татка. Ні, тепер це вже була жінка цілком сформована й доволі метикована, якій подобалося брати ініціативу на себе. Вона й далі друкувала одним пальцем правої руки, а ліву поклала йому на ногу, ковзнула по ній вище, знайшла того звіра, якого шукала, відчула, як він оживає, збільшується, тривожно пульсує, а старече дихання стає уривчастим і натужним. Вона знала, що буде далі: від цієї миті він утрачав самовладання, думки йому мішалися, і він цілком здавався на її ласку, бо не було шляхів до відступу, поки обоє не добиралися до фіналу. Вона взяла його за руку й підвела до ліжка, мов сліпого вуличного жебрака, вона з лукавою ніжністю розбатувала його на дрібні шматочки, на свій смак посипала на нього солі, запашного перцю, поклала зубочок часнику, кілька тоненьких кружалець цибулі та лавровий листочок, капнула кілька крапель цитринового соку, — й ось так присмачивши страву всіма можливими спеціями, поставила її в піч на вогонь, який не був ні надто жаркий, ні надто слабкий, а саме такий, як треба. В домі не було нікого. Служниці кудись повиходили, а муляри та теслі, що робили ремонт, по суботах не працювали. Отже, весь світ належав лише їм двом. Але Флорентіно Аріса пробудився з екстазу вже на самому краєчку провалля, відвів її руку, опанував себе і сказав тремтливим голосом:

— Не можна, в нас немає гумових костюмчиків.

Вона так і лишилася лежати горілиць на ліжку і ще довго там лежала й думала, а коли на цілу годину раніше повернулася до інтернату, бажання плакати в неї минуло, і вона вигострювала нюх та пазурі, готуючись вистежити причаєну звірюку, яка попсувала їй життя. А Флорентіно Аріса припустився ще однієї властивої чоловікам помилки: подумав, що вона переконалася в марності своїх намірів і вирішила забути його.

А він і далі робив своє. Минуло вже півроку, а відповіді все не було. Ночами його мучило безсоння, і він перевертався з боку на бік у ліжку до самого світання. Йому думалося, що Ферміна Даса розкрила першого листа, адже вигляд він мав звичайнісінький, та як тільки побачила ініціали, знайомі їй із колишніх, давніх-предавніх листів, то кинула листа у кошик для сміття, навіть не завдавши собі клопоту, порвати його. А з наступними вона робила те саме, навіть не розпечатуючи конвертів, — їй досить було на них глянути, і це відбувалося знову й знову, поки він сушив собі голову над своїми друкованими розумуваннями. Він не вірив, що існує жінка, здатна протягом півроку стримувати цікавість і, щодня отримуючи листи, не подивитись навіть, яким чорнилом їх написано. Проте якщо така жінка й існувала, то нею могла бути тільки Ферміна Даса.

Флорентіно Аріса мав таке відчуття, що час у старості не тече горизонтальним потоком, а радше нагадує цистерну з пробитим дном, звідки витікає пам’ять. Його завжди винахідливий розум вичерпувався. Кілька днів він тинявся кварталом Ла Манга, аж поки зрозумів, що в такий дитячий спосіб не проникнеш у ворота, зачинені на замок жалоби. Одного ранку, шукаючи якийсь номер у телефонному довіднику, він випадково натрапив на її номер. Подзвонив. Дзвінок пролунав багато разів, і нарешті почувся її голос, поважний і байдужий: «Слухаю…» Він мовчки повісив трубку, але почувши, на якій далеченній відстані від нього пролунав цей невловний голос, він геть занепав духом.

Тими днями Леона Кассіані святкувала свій день народження і запросила до себе додому кількох найближчих друзів. Флорентіно Аріса був страшенно неуважний і розлив на себе підливу з курчати. Вона обтерла йому вилогу піджака, намочивши ріжок серветки у склянці з водою, а потім обв’язала йому шию таким собі слинявчиком, щоб запобігти ще гіршому нещастю, бо він видався їй безпорадним, наче мале дитя. Вона помітила, що протягом трапези він кілька разів знімав окуляри, щоб протерти скельця носовичком, бо очі в нього сльозилися. Коли подали каву, він заснув із чашкою в руці, і вона спробувала забрати в нього чашку, не будячи його, але він прокинувся й присоромлено мовив:

— Я лише на хвильку заплющився, щоб дати очам відпочити.

Того вечора, вкладаючись спати, Леона Кассіані з жалем подумала, що останнім часом Флорентіно Аріса дуже подався й постарів.

На першу річницю з дня смерті Хувенала Урбіно родина розіслала запрошення на поминальну месу в соборі. На той час Флорентіно Аріса вже відіслав сто тридцять два листи, не одержавши у відповідь жодного, і це наштовхнуло його на сміливу думку піти на месу, хоч його й не запросили. То була така собі громадська подія, не дуже зворушлива, але вельми пишна. Крісла в перших рядах були довічно закріплені за певними особами, що передавали своє право на володіння ними у спадок, і кожне мало на спинці мідну табличку з ім’ям хазяїна. Флорентіно Аріса прийшов одним з перших, щоб сісти на такому місці, де Ферміна Даса, проходячи, не могла б його не помітити. Він вирішив, що найвигідніше з цього погляду зайняти одне з крісел у центральному нефі, розташованих зразу за іменними місцями, але наплив люду був такий великий, що й там не знайшлося йому вільного місця, і він мусив сісти в нефі для бідних родичів. Звідти побачив, як увійшла Ферміна Даса під руку із сином, вбрана в чорний оксамит до самісіньких зап’ястків, без жодної прикраси; її сукня, застебнута на довгий ряд ґудзиків від шиї до ступень, була схожа на єпископську сутану; голову вона покрила шаллю, обшитою кастильським мереживом, а не капелюшком з вуаллю, які були на інших вдовах, а також на багатьох сеньйорах, що тільки мріяли стати вдовами. Відкрите обличчя відсвічувало алебастром, ромбоподібні очі жили власним життям під величезними люстрами головного нефу, і йшла вона така випростана, така горда, так тримала себе в руках, що здавалася не старшою за свого