Читати книгу - "Ґарґантюа і Пантаґрюель"

Розділ VI
Чим птаство острова Дзвонкевича живилося

Пантаґрюель, невдоволений тим чотириденним річенцем, який поклав нам Едітус, зажурився, журбу його помітив сам Едітус і сказав:

— Сеньйоре! Як вам відомо, цілий тиждень перед зимовим сонцестоянням і цілий тиждень після нього море не штормить. А все тому, що стихії потурають алькіонам[474], птахам, присвяченим Тетиді, — у цю пору вони висиджують і виводять на березі пташенят. Зате, коли виладовуються мандрівці, море бере реванш за цю довгу тишу, пшуючи і бурхаючи ці чотири дні. І на нашу думку, саме тому вони мусять на цей час затриматися, аби краще тулялося на прибутки від гри дзвонів. А все ж не думайте, що для вас це змарнований час. Вам хоч-не-хоч доведеться у нас побути, якщо лиш ви не хочете змагатися з Юноною, Нептуном, Доридою, Еолом та всіма вейовисами. Отож гуляй душа без кунтуша.

Під'ївши усмак, брат Жан сказав Едітусу:

— У вас на острові самі клітки і птахи. Птахи землі не порають, не обробляють. Їм усе аби скоки, щебети, цвіркання. Звідки ж у вас цей ріг достатку, звідки стільки добра і стільки ласих шматочків?

— З усього світу (відповів Едітус), окрім кількох закутий аквілонського царства, через які ось уже кілька років хвилюється озеро Камарини.

— Дарма! (сказав брат Жан).

Чека їх каяття, дон-дінь, Чека їх каяття, дінь-дон!

Вип'ємо, друзі!

— А ви самі звідки? — спитав Едітус.

— З Турені, — відповів Панурґ.

— Далебі (сказав Едітус), раз ви з любої Турені, то вас не лиха сорока висиділа. З Турені щороку чого тільки нам не привозять (якось ваші заїжджі краяни казали нам, що дук туреньський голодує через надмірну гойність його попередників, які обгодовували превелебних птахів фазанами, куріпками, рябчиками, гиндичками, тлустими лодюнськими каплунами і всякою великою і дрібною дичиною. Вип'ємо, друзі мої! Погляньте на це сідало з птахами, які вони відгодовані, дебеленькі, все це завдяки пожертвам з Турені, і тому вони так солоденько витьохкують. Кращого співу вам не почути, як вони забачать два золоті пірначі…

— Це ж (сказав брат Жан), певне, на свято пірначів.

— …або як я забамкаю у старіш дзвони, почеплені біля їхніх кліток. Вип'ємо, друзі! Сьогодні добре п'ється, як узагалі кожен Божий день! Вип'ємо! П'ю за вас від щирого серця, будьте здорові! Не бійтеся, що вина і наїдків забракне. Навіть як небо стане бронзою, а земля залізом, усе одно на той час наші конти ще не вичерпаються, з ними ми продержимося років на сім-вісім довше, ніж тривав голод у Єгипті. А тому випиймо у злагоді і догоді!

— Бий тебе вража сила! (гукнув Панурґ). Фартить вам на цьому світі!

— А на тому (озвався Едітус) фартитиме ще більше! Повірте — нас ждуть там поля Єлисейські. Вип'ємо, друзі! П'ю за всіх!

— Мабуть (сказав я), з наусту божественного і досконалого духу перві ваші ситицини винайшли засіб, завдяки якому ви маєте те, до чого всі люди пориваються і що мало кому, а точніше, ніякому не дається. Рай не лише на цьому, а й на тому світі.

О напівбоги! О щасливці! Такої долі хочу й я! Розділ VII
Як Панурґ розповідав метру Едітусу притчу про жеребця і віслюка

Потому як ми добре підчарчились, Едітус повів нас до гарно вбраних, у килимах і золоті, покоїв. Туди ж він розпорядився подати міробаланів[475], вареного зеленого імберцю, міцного Гіппократу і ще якогось чудового вина і порадив нам узяти ці антидоти як летейську воду, аби вдарити лихом об землю після всіх перебутих морських злигоднів; крім того, він звелів поставити подостатком харчу на наші кораблі, ошвартовані в гавані. Проте вночі від гудіння дзвонів ми не могли спати.

Опівночі Едітус збудив нас пригоститися; він випив перший і сказав:

— Ви, люди з іншого світу, заявляєте, що невігластво — мати всіх лих, і маєте рацію, а проте цього невігластва з голів ви не вигоните, живете в ньому, з ним і завдяки йому. Тим-то й халепи ви ніяк не спекаєтеся. Все нарікаєте, все лементуєте і зроду не буваєте вдоволені. Тепер я в цьому переконаний. Невігластво прикувало вас до койок, як колись бога війни прикував Вулкан, вам невтямки, що обов'язок ваш полягає в тім, щоб на сон, а не на блага цього благословенного острова скупитися. Вам би за цей час уже тричі під'їсти годилося, і вже на мій досвід покладіться: щоб заживати конту острова Дзвонкевича, треба вставати ранесенько; як його їсти, то його більшає; а як берегти, то меншає. Косіть луговину у косовицю, тоді й отава виросте густіша й щедріша, а не буде косарів, вона у вас за кілька років мохом укриється. Вип'ємо, друзі, вип'ємо дружно! Навіть найохляліші птахи співають тепер для нас, прошу випити за них. Вип'ємо раз, і другий, і третій, і так до дев'яти, non zelus, sed charitas![476]

Удосвіта він знову збудив нас, щоб путрею почастувати. Потому ми тільки й робили, що їли, і так тривало цілісінький день. Ми вже не знали, підобідок це чи обід, підвечірок чи вечеря. Аби хоть трошки сало розтрусити, ми таки пройшлися по острову і послухали щебет