Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— задоволено прокоментувала Гуді Альсоп. — Десятий вузол містить енергію вічності, це — тканина життя і смерті. Вона схожа на змію твого чоловіка або на те, як твоя Кора бере в зуби свій хвіст, коли він їй заважає. — Вона підняла десятий вузол угору. Він і справді був схожий на уроборо. Кімната наповнилася моторошним відчуттям, і в мене на руці наїжилось волосся. — Творіння і руйнація — найпростіші види магії, але і найпотужніші, так само, як і найпростіший вузол, котрий зробити найважче.

— Я не хочу користуватися магією для того, щоб щось знищити, — сказала я. Родина Бішопів мала давню і сильну традицію не робити зла. Моя тітка Сара вірила, що до відьми, яка стала на шлях зла, порушивши цей засадничий принцип, те саме зло, насамкінець, і повернеться.

— Ніхто не хоче використовувати дар богині як зброю, але інколи це необхідно. І твій вер про це знає. І ти також знаєш — після того, що сталося в Шотландії і тут.

— Можливо, — погодилася я. — Але мій світ — він інший. — У ньому менше вдаються до магічної зброї.

— Світи змінюються, Діано, — сказала Гуді Альсоп, зосереджуючись на якомусь далекому спогаді. — Моя наставниця, матінка Урсула, була великою ткалею. І в переддень Дня усіх святих, коли почалися оті страшні події в Шотландії і коли ти прийшла, щоб змінити наш світ, мені пригадалося одне її пророцтво.

І вона почала мелодійно декламувати:

Ревітимуть шторми та океани,

Як Габріель над морем та землею стане.

Коли ж він засурми´ть у ріг чарівний свій,

Помруть старі світи, і зродиться новий.

Коли Гуді Альсоп замовкла, ані вітерець, ані потріскування дров у каміні не порушили тишу, яка запала у кімнаті.

— Усе єдине, як бачиш. Життя й народження. Десятий вузол без початку й кінця і отой змій твого чоловіка. Повний місяць, що світив на початку цього тижня, і тінь, яку кинула Кора на води Темзи, провіщають твоє відбуття. Старий світ та новий. — Гуді Альсоп на мить зупинилася, повагалася і продовжила: — Я рада, що ти прийшла до мене Діано Ройдон. А коли ти підеш — бо мусиш — серцю моєму стане важко.

— Зазвичай, Метью попереджає мене про дату й час свого від’їзду з міста. — Бліді руки отця Габбарда покоїлися на різьблених підлокітниках крісла, в якому він сидів у підвалі церкви. Угорі над нами хтось готувався до наступної церковної служби. — Що привело вас сюди, пані Ройдон?

— Я прийшла поговорити про Енні та Джека.

Коли я дістала з кишені невеличку шкіряну торбочку, Габбард утупився на мене своїми химерними очима. У тій торбочці було грошей на п’ять років утримання і Джека, і Енні.

— Я покидаю Лондон. І хотіла б передати ось це — для утримання дітей, — сказала я і кинула йому торбинку. Але він і пальцем не поворухнув, щоб схопити її.

— Це непотрібно, пані.

— Благаю. Я б узяла дітей з собою, якби могла. Та оскільки вони не можуть вирушити в подорож разом зі мною, мені хотілося б, щоб хтось про них піклувався.

— А що я отримаю навзамін?

— Ну, гроші… звичайно. — І я знову простягнула йому торбинку.

— Я не бажаю грошей, і вони мені не потрібні, пані Ройдон. — Габбард відкинувся на спинку крісла і повільно заплющив очі.

— А що ж вам… — почала було я і враз замовкла. — О, ні.

— Господь ніщо не робить просто так. І в його плані немає випадковостей. Ви захотіли прийти сюди сьогодні, бо Він бажає, щоб ніхто з вашого племені не боявся ані мене, ані моїх підопічних.

— Я й так маю достатньо покровителів, — заперечила я.

— А чи можна це саме сказати про вашого чоловіка? — спитав Габбард, зиркнувши на мої груди. — Ваша кров у його жилах тепер сильніша, аніж коли ви прибули. А слід іще й про дитя подумати.

Серце моє шалено застрибало. Коли я заберу Метью назад у наше сьогодення, Ендрю Габбард буде одним із небагатьох людей, які знатимуть його майбутнє — і що в цьому майбутньому у нього з’явиться відьма.

— Ви не скористаєтеся знанням про мене проти Метью. Після того, що він зробив. І з огляду на те, як він змінився.

— Гадаєте, що не скористаюся? — крива посмішка Габбарда недвозначно засвідчила, що він піде на все, аби захистити свою паству. — Мої стосунки з паном Ройдоном, м’яко кажучи, не дуже гарні.

— Значить, я знайду інший спосіб потурбуватися про дітей, — сказала я, збираючись піти.

— Енні — вже моя дитина. Вона — відьма і вона — частина моєї родини. Я потурбуюся про її благополуччя. Але інша справа Джек Блекфраєрс. Він — не створіння і тому повинен сам за себе потурбуватися.

— Та він же іще дитина! Маленький хлопчисько!

— Дитина, але не моя. І ви також не моя дитина. Тому я нічого нікому з вас обох не винен. До побачення, пані Ройдон, — відрізав Габбард і відвернувся.

— А якби я була частиною вашої родини — то що? Невже б ви зважили на моє прохання про Джека? Чи визнали б Метью своїм і взяли його під захист? — Тепер я думала про отого Метью, що з шістнадцятого сторіччя. Бо коли ми повернемося до сьогодення, той інший Метью і досі залишатиметься в минулому.

— Якщо ви запропонуєте мені свою кров, то ні Метью, ні вам, ні іще ненародженій дитині вашій ніщо не загрожуватиме ані від мене, ані від моєї пастви. — Габбард сказав мені це спокійно і без емоцій, але в його погляді блиснула пожадливість, яку я інколи бачила в очах Рудольфа.

— А скільки крові вам потрібно, отче Габбард? «Думай. Борися за життя».

— Зовсім мало. Не більше краплини, — відповів вампір, не зводячи з мене очей.

— Я не можу дати вам її безпосередньо зі свого тіла. Бо Метью дізнається — зрештою, ми з ним пара.

Габбард зиркнув мені на груди.

— Я завжди беру своє належне прямо з шиї дітей.

— Я в цім не сумніваюся, отче. Але ви маєте розуміти, що в цьому випадку це не тільки не бажано, але й неможливо. — І я замовкла, сподіваючись, що жага Габбарда —