Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

матері всмоктував матеріялістичний світогляд загарбника і дармоїда; нарід «діромолів», «скопців», протопопів Аввакумів, патріярхів Іакімів, єпископів Федорів, Іванів Лютих, «всєп’янєйших–всєшутєйших» соборів, распутіних, нєчаєвих, бакуніних, толстих, горьких, лєнінів, комсомольців–безбожників, ЧЕКА, НКВД, єжових і т. п., і т. д. до безмежности — цей нарід відірваний не лише від всього божеського, але навіть від усього людського, цей нарід не міг створити, хоч би і хотів, навіть слабенької тіні Гусів, Лютерів, Томів Аквінських, Саванарол, Леонардів да Вінчі, Шекспірів, Моцартів і т. п. Не міг, бо ж творчий дух посилає Сотворитель лише тим душам, які не відірвалися від ДЖЕРЕЛА ВСІЄЇ ТВОРЧОСТИ — Святого Духа в небесах — Бога.

Московська нація не лише не видала ні одного творчого велетня в жодній царині людської культури (див. свідчення В. Бєлінского, П. Соловйова, Д. Мєрєжковского), але не мала і такого мінімуму творчого духа, щоб використати величезні багатства своїє імперії. Самохвальством не закрити цього історичного факту стерильности московського національного духа. Від світанку своєї історії по сьогодні московська нація жила і живе, як галапас, як упир, соками і кров’ю немосковських народів імперії (а нині і поза нею). Вся історія московської культури — це суцільній грабунок, крадіж чужого з періодами приготувань до наступного грабунку. Направду, на всі 100% це нація диявола. (Тому–то москвинам і помагають усі темні, диявольські сили в світі, вороги християнства, що розпинали і розпинають Теслю з Назарету та його закони.

На цілком протилежних — діяметрально протилежних — основах зародив і виплекав свою культуру нарід український. З праісторії знаємо, що осередком народження і росту української нації було Руське море. Праукраїнці заселили ВСІ його береги навколо: Балкани, Придунайщину, Крим, Кавказ, Малу Азію. Отже, праукраїнці ще з передісторичних часів жили в тісному контакті, зв’язку з усіма центрами найстарших світових цивілізацій — середземноморськими культурами і з культурами Єгипту, Персії, Індії, Китаю. Вони самі творили, а щонайменше, були співтворцями найстаршої світової рільничої цивілізації, про що свідчить археологія, праісторія, залишки нашої мови в старих мовах (єгипетській, жидівській і грецькій) і в нових європейських. Пригадаймо, що культура праукраїнців трипільської доби була найвища в усій Европі за тих часів.

Розмножуючись, наші прапредки розселювалися на три сторони (крім півночі) і вже в сивій давнині, тоді, коли вся Европа (за винятком хіба Греції) була ще на дикунському поземі, створили велику, добре зорганізовану свою державу, яка за скитської доби перемагала найбільшу і найкультурнішу тоді державу персів; перемагала і мілітарно і культурно. За сарматської доби наша держава провадила величезну торгівлю з усім знаним тоді світом. За скитської доби розбудувала культуру, так що скандинавці називали тоді Україну «Країною міст». За київської імперіяльної доби Русь–Україна була одною з найкультурніших і найбагатших світових держав із столицею Києвом, який, за свідченням тогочасних чужинців, перевищував Париж і Лондон своєю культурою і багатством. Пригадаймо, що в цей самий час москвини були дикунами на такому низькому поземі, що не знали навіть поховань мерців, яких викидали на жир звірям, а про хату не мали й уявлення — жили в ямах, накритих гіллям.

Християнство почало поширюватися в Україні задовго до офіційного охрещення Володимиром Великим. Рільнича культура, як ми вже згадували, породжувала ідеалістичний світогляд з глибокою вірою в Творця і Його закони. Отже, в своїй глибшій суті культура наших прапредків була наскрізь просякнута ідеями та ідеалами, що їх пізніше пояснював людям Син Божий. Ані археологія, ані фольклор не подають навіть натяку, що наш нарід будь–коли в праісторії приносив людські жертви богам, нема навіть переконливих вказівок на те, що наші прапредки приносили жертви кров’ю тварин. У скитських могилах знайдено кістяки забитих слуг і жінок, але вони не були жертви богам, а пішли разом з паном служити йому на тім світі (жінки часом добровільно).

Найстарші історичні звістки арабських, грецьких, римських письменників цілком ясно говорять про високу мораль та глибоку релігійність наших прапредків від скитської доби і далі. На глибину тої реліґійности наших прапредків вказує той факт, що вони не мали жрецької касти ані капищ. Очевидно, праукраїнець звертався безпосередньо до Бога зі своєю примітивною, але щирою молитвою, яка ніколи не потребувала і не потребує зовнішньої офіційної обрядовости. Коротко — український нарід від перших днів свого народження протягом довгих тисячоліть, був у сталій, безпереривній єдності з Творцем усього того казково–чудесного і гармонійного життя природи, що його бачив він у своїй рільничій діяльності. Тому–то і прийняв він християнство з подивугідною легкістю, швидкістю і щирістю — явище не знане в історії інших поганських народів.

Якщо можна так висловитися, праукраїнець був фактично християнином ще задовго до приходу Сина Божого на землю. Глибоким християнином був українець від світанку своєї праісторії і лишився ним по сьогоднішній день. Тому наш нарід ніколи не знав ані одної духової кризи, які завалили Єгипет, Персію, Елладу, Рим. Не знає її й донині. Говоримо про простий нарід (власне — селянство), а не про відірвану від свого народу інтелігенцію.

«Є закон, за яким сильні є слабші за слабих, а слабі — сильніші за сильних. Жменька греків розбила незчисленні полки Дарія; маленький Рим розбив велику Картаґену; «якобінська наволоч» — коаліцію європейських володарів. На світових насильниках помстилася перевага сили меча над силою духа; перевага могутности державної над могутністю культурною. Всі світові хижаки показалися залізними велетнями на глиняних ногах — кожного з них розбив маленький камінь, що впав з великої Гори Божої — Сіона» (Д. Мєрєжковскій. «В тіхам омутє»).

В цьому і є вся таємниця невмирущости нашої нації. Ні один інший нарід не приніс стільки жертв кров’ю, як наш, від праісторичних часів донині. Зникли чи змаліли до маленьких народів Великий Єгипет, Велика Персія, Велика Еллада, Великий Рим, а Україна стоїть і стоїть на тій самій землі вже понад 5000 років. Ба, більше! Стає чинником (може, вирішальним), що спричиниться до нового відродження ідеалістичної культури людства.

Ось що значить духова єдність нації з джерелом Найбільшої Сили — Богом. Лише в єдності з Духом Святим, лише від Нього черпає свій творчий дух нація.

«Погляньмо очима віри, як крізь сучасне життя і в минулих тисячоліттях іде похід нації. Підносяться й упадають великі культури, великі держави, великі заміри. Українська нація з її свідомістю минулого, з її характером, з її мораллю є в тім поході. Провидіння дало їй призначення, і українець мусить знати, що і в його житті і в житті нації (української) віра врятує тих, хто вірить. Віра в Того, Хто створив і дає людям