Читати книгу - "Розпали вогонь! Поради для тих, хто шукає свій шлях"

лише гра розуму. Зробіть свою ставку.

Поділіться своєю мрією

Мрії часто мають таку силу та цінність, що більшість людей не розголошує їх. Ділитися мрією — це ділитися чимось сокровенним, і коли ви це робите, зникають кордони, виявляються спільні риси й різноманітні можливості.

Коли ти дізнаєшся про чиюсь мрію, ти сприймаєш цю людину по-іншому — з більшою чуйністю, повагою, розумінням, симпатією, великодушністю, ніж раніше. Зупиніть погляд на кожному, кого ви зустрінете цього тижня, й подумайте: «Хотілося б знати, а про що вони мріють?» Запитайте принаймні одну людину, яка її мрія. Ви можете зробити це делікатно, поцікавившись, наприклад: «Де ви бачите себе за п’ять років?» або «Ким ви мріяли стати в дитинстві?» Можете навпрямки запитати: «Отже, яка твоя найбільша мрія?» Існує дуже мало людей, яким коли-небудь ставили таке запитання, і ще менше таких, чию відповідь після цього вислухали.

Може статися, що хлопець, якого відділяє від вас офіс­на перегородка, пише роман про шпигунську мережу та прибульців. Ваша сестра може мріяти про власне кабаре-шоу, яке вмить зробить її успішною. Ваш листоноша — запатентувати чергове велике відкриття. Не робіть жодних висновків щодо свого партнера, колеги чи водія автобуса — кожен у душі має мрію.

Скромну, потужну, на перший погляд нездійсненну, просто чисту… Коли ви знаєте чиюсь мрію, ви ставитеся до цієї людини більш неупереджено.

Я мрію про Марокко і Париж, про ставок із парчевими коропами на задньому дворі. Мрію створювати мистецтво, підтримувати мистецтво, вивчати мистецтво. Мрію про розмови до пізньої ночі з однодумцями, завдяки яким почуваюся шалено щасливою та сповненою ентузіазму. Про харизму. Книги, більше книг. Фільм. Сміх до упаду. Я мрію про стосунки. Мого чоловіка. Нашого сина. Завжди. Я мрію сидіти навколо багаття разом із провідниками та щирими прихильниками прогресу. Мати можливість казати «так» тоді, коли це слово відкриває людям двері й нові виміри. Мрію про чуйність і новаторство.

Я мрію про пропозиції, які виявляться для мене нелегкими. Про феєричні стосунки з людьми, яких я розпізнаю на клітинному рівні. Я мрію, аби ми об’єдналися заради великих змін. Мрію з кожним днем почуватись усе завзятішою та чарівнішою.

Здебільшого я мрію про те, щоб мене постійно дивували — хтось чи щось.

А ви?

ПИТАННЯ ПРО МРІЇ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Які ваші мрії?

Закінчіть думку щодо кожної мрії:

Я цього хочу, тому що…

Повторюйте цю думку, доки не відчуєте, що усвідомили її суть.

Які мрії запалюють вас, а які — наповнюють спокоєм?

А якщо жодна з цих мрій не тішить ваше серце?

Ви готові відмовитися від якоїсь із цих мрій?

З ким ви поділитеся своєю мрією?

Хто вже знає про вашу мрію?

Котру з мрій ви реалізуєте?

АНАЛІЗ МРІЇ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Оберіть одну мрію та з’ясуйте…

Три причини, що пояснюють нерозсудливість такої мрії чи такої кількості перешкод на вашому шляху.

Три ультраоптимістичні та позитивні думки-твердження, що миттю розвіюють найбільші сумніви, пов’язані з так званою нерозсудливістю вашою мрії.

Три переконливі, можливо, зухвалі дії, що спонукають рухатися вперед.

виклик важкийспантеличений випробовуваннялещата сумнівитруднощі зростанняподолати

Зустріч 7. Страх + інші труднощі

Страждання існуватимуть завжди.

Але ми не повинні страждати через страждання.

Алан Воттс[60], дзен-майстер

Поважайте свій страх

У мене для вас є одна фраза: «Бути вірними собі не завжди легко». І це м’яко сказано. Мабуть, тому таку стежку називають менш уторованою. Мабуть, саме тому Френк Сінатра співав «My Way»[61] із такою неприхованою гордістю.

Через страх бути неприйнятими ми краємо свої особистості, пом’якшуємо свої слова, обтісуємо свої думки, аби відповідати прийнятим стандартам. Аби бути творчим, виразним, чутливим, необхідна мужність, необхідна витривалість, адже коли ви прагнете отримати від життя максимум, життя вимагатиме максимуму й від вас — знову та знову.

Коли ви прагнете щирості, вам доведеться робити непростий вибір і все змінювати в останню хвилину. Будуть непорозуміння, незручні паузи в розмовах, ізоляція — доволі часто. Приводів для страху чимало.

Страх неминучий, природний і надзвичайно корисний. На фізичному рівні інстинкт страху дозволяє нам зберегти життя. Бачимо ведмедя. Лякаємося ведмедя. Заскакуємо у джип і тікаємо від ведмедя. На психічному й духовному рівнях відчуття страху допомагає нам пізнати себе. Це дуже потужний індикатор — він вказує, від чого ми ховаємося, куди проектуємо свої думки, до чого тягнемося, чим ризикуємо, де йдемо навпомацки.

Намагатися не боятися — це як намагатися не бути допитливим. Ви не в змозі витіснити це зі своєї душі, але ж ви можете навчитися це контролювати.

Ми хочемо помітити страх і вжити відповідних заходів, доки він ще не перетворився з емоції на поведінкову реакцію. Ми хочемо подивитися йому в обличчя чи заспокоїти, розсіяти чи видозмінити його, доки він не поширився на наші дії й не почав верховодити. Натомість часто ми критикуємо себе за те, що нам взагалі стало страшно: «Я повинна бути сильнішою. Я слабка. Я вже маю бути впевненішою. Якби я робила те, що слід, я б не була така налякана». Порочне коло заперечення того, що є. Ви налякані. Почніть із цього місця. Погляньте в обличчя страху. Якщо ви будете його заперечувати, він продовжуватиме хапати вас за холоші, порушувати ваш душевний спокій, благати приділити йому увагу — тобто керувати вами.

Страх — одна з багатьох емоцій, і їх усі можна розташувати в певній послідовності

Уявіть, що ви — тренер команди й перед грою звертаєтеся до своїх емоцій із запальною промовою.

— Тож як ви почуваєтеся щодо гри? — вигукуєте ви.

Ентузіазм у відповідь кричить:

— Я горю нетерпінням! Не можу дочекатися, доки вийду на поле!

Він трясе кулаками в повітрі, усміхається та чекає від усіх усмішки у відповідь.

У глибині роздягальні, поринувши у власний світ, туди-сюди ходить Хвилювання. Час від часу швидко підводить очі, промовляє:

— Я так боюсь, що мене зараз знудить, — і продовжує вимірювати кроками кімнату.

Синдром покинутості говорить:

— Послухайте, якщо ми не заробимо очок у першій чверті, слід забирати м’яч і йти додому — треба зробити це раніше за суперників, ви розумієте. Хоча я в грі, авжеж!

Ви як тренер киваєте, уважно вислуховуєте кожного гравця, оцінюєте, кого поставити попереду, щоб мати найкращі шанси на перемогу.

Піднімається Страх:

— Ви що, подуріли всі? Якщо я програю цю гру, я ніколи більше не гратиму в цьому місті.

Потім Страх починає шпиняти інших гравців.

— Ентузіазме, з якого дива ти такий радісний? Опустись на землю. А ти, Хвилювання! Та якщо ти ви­йдеш на поле й заклякнеш, нам усім кінець!

Нарешті ви вступаєте в розмову:

— Гаразд, Страховищенку, ми цінуємо вашу точку зору, де в чому ви дійсно маєте рацію. Тепер послухаймо інших.

Як і всі емоції, Страх лише хоче, щоб його помітили й почули.

Упевненість (капітан команди) зауважує:

— Я спокійна. Якщо ми зосередимося — перемога наша. А коли ми переможемо, на нас посиплються пропозиції.

Нерішучість