Читати книгу - "Досить Катрін"

боксу, вони мали таке правило: не бити нижче пояса чи вище плечей — ґатшотний[47] бокс. Місто було відоме цим, і так нас почали називати.

Колін витирав спітнілого лоба вогкою долонею, радше розмазуючи вологу, ніж стираючи її, й робив чергових кілька ковтків чаю.

— Ми з Мері побралися 1944 року, — вів далі Старнс, — коли я мав піти на війну.

Колін подумав, що Старнсу корисно було б послухати його вчителя англійської мови в одинадцятому класі пана Голтскло про логічні переходи між частинами розповіді. Сам він зовсім не вмів розповідати, але принаймні чув про переходи. Утім, старого було цікаво слухати.

— Та я не пішов на війну, бо забоявся і прострелив собі два пальці на нозі. Я вже старий і можу вам говорити відверто. Війни я не боявся, ні. Війна мене ніколи не лякала. Просто я не хотів пертися кудись на край світу, щоб там воювати. Після того на мене всі показували пальцем — хоч я й удавав, що влучив у ногу випадково, та всі знали правду. Я так із цим і жив, але зараз майже всі мої тодішні знайомі повмирали і ніхто з них вам нічого не розповість, то вам доведеться повірити мені на слово: усі вони також були боягузами. Всі.

Але ми одружилися, і, Господи, ми справді одне одного любили. Завжди, до самого кінця. Я не дуже їй подобався, та вона мене кохала, якщо ви розумієте, про що я.

Колін зиркнув на Гассана, Гассан зробив великі очі. Обидва подумали, що здогадуються, про що він.

— Вона померла 1997 року. Серцевий напад. Вона була прекрасною людиною, а я — нікчемою, та вона померла, а я — ні.

Потім Старнс показував їм фотографії, їх ставало дедалі більше в міру того, як його зморшкуваті руки повільно гортали сторінки розбухлого від спогадів альбому. Найдавніші світлини пожовкли і повитиралися, і Колін подумав про те, що навіть на фотографіях, зроблених в юності, ці люди здаються старими. Він дивився, як контрастні чорно-білі фотки змінювалися м’якими кольорами «Полароїда», як народжувались і росли діти, як рідішало волосся і залягали зморшки. І скрізь Старнс із Мері стояли на світлинах разом — від дня їхнього весілля до його п’ятдесятої річниці.

«У мене це теж буде, — подумав Колін. — У мене це буде. З Катріною. Але я хочу не тільки цього, — вирішив він. — Я залишу по собі щось більше, ніж фотоальбом із фотографіями, на яких у мене завжди старий вигляд».

Колін зрозумів, що їхні шість годин уже збігли, коли Ліндсі Лі Веллс встала і сказала:

— Гаразд, ми вже будемо йти, Старнсе.

— Добре, — відповів старий. — Було приємно поговорити. І ще, Ліндсі, ти прекрасна.

— Тобі потрібний кондиціонер. Тут жахливо спекотно, і Голліс може тобі допомогти встановити його без проблем, — додала Ліндсі.

— Усе гаразд. Вона й так багато для мене зробила, — Старнс устав і провів їх до дверей. Колін потиснув тремтячу руку старого.

Колін гнав Чортопхайку так швидко, як тільки дозволяла дорога, опустивши скло на вікнах до упору.

Гассан зітхнув:

— З мене точно кілограмів двадцять п’ять вийшло потом.

— Тоді тобі треба було залишитись, — зауважила Ліндсі. — Це були найлегші сто доларів, колись зароблені в Ґатшоті. Агов, не повертай. Завезіть мене до магазину.

— То ми всі можемо зависнути в ЩОКа під кондишином?

Ліндсі потрусила головою.

— Ні-ні. Ви мене висадите і зникнете, заїдете по мене через дві години, і ми скажемо Голліс, що після обіду каталися разом.

— Ну, — сказав Гассан із ноткою невдоволення в голосі — нам бракуватиме твого невідпорного шарму і яскравої індивідуальності.

— Ну, пробач, — сказала вона. — Я просто жартую. Ти мені подобаєшся, Гассане; а от розумаха — нестерпний.

Колін зиркнув на неї крізь дзеркало заднього огляду. Вона усміхалась йому. Це був жарт, чи Колін думав, що жарт, але він відчув, як образа піднімається до горла, і знав, що очі виказують його.

— Господи, Сінґлтон, я ж просто приколююсь.

— Тобі варто пам’ятати, що «ти нестерпний» — це, зазвичай, останні слова Катріни, — пояснив Гассан, наче Коліна тут не було. — Він дуже чутливий до цієї теми.

— Витребеньки, — сказав Колін.

— Второпав.

Висадивши Ліндсі, вони заїхали до Hardee’s і підвечеряли подвійним чизбургером із картоплею фрі, що тонула в жирі. Перші півгодини Колін читав Байрона, а Гассан тим часом зітхав і примовляв «Боже, який ти нудний», доки Колін зрештою не відклав книжку.

Після їжі їм залишалося вбити ще годину. На стоянці, знемагаючи у хвилях гарячого повітря, що піднімалися від асфальту, Гассан витер лоба і сказав:

— Гадаю, нам треба швартуватися до Ґатшотського універмагу.

Вони в’їхали на курну магазинну стоянку за п’ятдесят хвилин до призначеного терміну і, перестрибуючи через східці, вбігли до магазину під рятівний подув кондиціонера. Ліндсі Лі Веллс сиділа за стійкою на чомусь, що нагадувало хлопця, рука якого лежала в неї на колінах.

— Привіт, — сказав Колін.

ЩОК визирнув з-за Ліндсі. Він кивнув, не усміхнувшись, не змигнувши і взагалі не ворухнувши жодним м'язом на міцному круглому обличчі.

— Як воно? — запитав ЩОК.

— Не дуже, — відповів Колін.

— Ви, двоє, вам пощастило жити з Ліндсі.

Ліндсі радісно хіхікнула і, повернувшись, ніжно поцілувала свого хлопця в шию.

— Колись ми з тобою будемо жити разом, — сказала вона.

— Торкнетесь її, — раптом бовкнув ЩОК, — я вас уб’ю.

— Це трохи банально, — відгукнувся Гассан від стійки з цукерками. — А що, як ми доторкнемося до неї? Тобто якщо я просто зачеплю її, проходячи повз у коридорі?

ЩОК насупився.

— О’кей, — сказав він, — це дійсно смішно. Але ми тут із Ліндсі саме мали дуже серйозну розмову, тож, якщо ви не проти…

Щоб зменшити напруження, Колін сказав:

— О, вибач. Тоді ми, може, прогуляємось, чи щось таке.

— Візьми, — сказала Ліндсі й кинула йому зв’язку ключів. — У Коліновому джипі є кондишн.

— І не виїжджайте зі стоянки, — похмуро попередив ЩОК.

Виходячи з дверей, Колін почув, як ЩОК запитував у Ліндсі:

— Котрий із них геній — товстий чи сухоребрий?

Що відповіла Ліндсі, він не розчув, бо на той час був уже далеко. Дорогою до ЩОКового джипа Гассан зауважив:

— Блін, ну, він капітальний, як цегляний нужник, га? Слухай, Товстий відійде до вітру.

— А Сухоребрий почекає у джипі, — відказав Колін.

Він заліз у машину, повернув ключ запалювання і негайно ввімкнув кондиціонер на повну, хоч спочатку той наганяв тільки гаряче повітря.

Повернувся Гассан, і щойно відчинивши дверцята, промовив:

— З ним вона така солоденька, а з нами — як пацан, просто кидається