Читати книгу - "Характерник"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 68
Перейти на сторінку:
хоч і сам уже лежав зі скрученими на попереку руками лицем до підлоги. Вночі до гетьманського покою вдерлися Самойлович, Забіла, Мокрієвич, Райча. Дем’ян ще встиг вихопити з-під подушки пістоля, коли першим вистрілив Мокрієвич, поранивши гетьмана в руку. До Москви Многогрішного повезли разом із кількома близькими йому людьми, серед яких були і Панько Лучка та Гаврусь Мережка. Там гетьмана засудили до страти, але потім замінили смертну кару на заслання. І ось у ті найтяжчі хвилини в своєму житті Демко Многогрішний не думав лише за свою шкуру. Він викупив з московського каравулу Панька Лучку і Гавруся Мережку. Вони обоє, щоб не потрапляти на очі ворогам Многогрішного, які в’язали їх разом із гетьманом, подалися на Дон. Тепер повернулися звідти в почті царевича Симеона Олексійовича.

— Що — на Січ зібралися?

Панько Лучка весь горів і дихав на московських послів таким синім вогнем, що в тих уже диміли шапки й смерділи паленою соболиною шерстю. Біля Лучки аж підскакував жвавий, як муха, Гаврусь Мережка і підкидав у вогонь сухеньких дрівець.

— Їдьте, їдьте… — сказав Мережка. — Тільки знайте, що козаки перестрінуть вас ще біля Кодака й повісять! Як вам язик повернувся сказати, що царевич Симеон Олексійович — самозванець?

Послам заціпило. Карпо Вишенька теж набрав у рот води, бо тут бовкнеш не те — і не доведеш москвинів навіть до Кодака.

— Ніхто не буде тратити на цих собак мотузки, — підкинув у вогонь ще одне полінце Мережка. — Їх втоплять або підсмажать на вогні! Ти бач, чого захотіли московські гниди? Видай їм царевича!

— А оцього не хочте? — Лучка показав послам пів руки. — Пішли ви на…

І раптом він вивіз таке слівце, якого козаки ніколи не чули. Мабуть, Лучка набрався тих лайок, як бліх, у московському криміналі, бо їх розуміли тільки Чадуєв і Щоголєв, у яких почали обвисати вуха. Щоб завдати їм ще більшого жаху, Лучка сказав, що коли він був на Дону, то сам бачив знамення на тілі Симеона Олексійовича: царський вінець, двоголовий орел, місяць із зіркою.

— То ви й після цього називатимете царевича самозванцем? — спитав Лучка й дістав із-за пояса пістоль.

Посли мовчали, повісивши голови.

— Не чую! — Лучка витяг із-за пояса ще один пістоль.

— На коліна, плюгавці! — гримнув Гаврусь Мережка, вихопивши з піхов шаблю, щоб випустити на волю всю злість, яка накипіла у ньому ще в московському криміналі.

— Ой-вей! — скрикнула коза-дереза, закмітивши, що сорока-ворона сховалася під припічок.

— Заждіть! — У кутку, опираючись на спис, підвівся старенький козак. Він уже кепсько тримався на ногах, та все одно ще підняв той спис над вусатою головою. — Може, спершу їм поскородимо ребра?

Ще трохи — і московські посли впали б одразу від кулі, шаблі й списа. Вишенька гарячково шукав порятунку. Кликати ратних людей було пізно.

Але тут заскрипіли двері й до шинку зайшов, низько нахиляючи голову, щоб не знести одвірка, знатний запорожець Гнат Голобля. Всі якось ураз охолонули перед похмурим і височезним, як голобля, Гнатом. Опустилися пістолі, шабля і спис. Виявилося, що козарлюга поспішав із Січі до Батурина, щоб передати гетьманові Самойловичу листа від Сірка. Голобля гостро пах кінським милом.

Чадуєв і Щоголєв, котрі вже попрощалися з білим світом, враз ожили і спитали в посланця: хіба ж Сірко не на морських розливах?

— Кошовий допіру повернувся на Січ, — сказав Голобля. — А ви часом не ті посли, що йдуть до нього у справі царевича?

Чадуєв і Щоголєв з надією закивали головами.

— Тоді я вам не заздрю. Дохле ваше діло.

Голобля сказав, що йому навіть не з руки повторити те, що говорив про послів Сірко. Таким лютим він кошового ще не бачив.

А звідки ж Сірко про них знає, — здивувалися Чадуєв і Щоголєв, — якщо він був на морських розливах?

— Ви ще не виїхали з Москви, як на Січі вже знали, хто, куди й чого їде, — сказав Голобля.

Чадуєв і Щоголєв підтисли губи. Відтак спитали, чого Сірко такий лютий на них, хіба вони винні, що їх послали? На те ж вони і посли.

— А ви самі не здогадуєтеся? — єхидно посміхнувся Голобля. — Тоді добре подумайте, за що Сірко обзивав вас зміїними вилупками й сучим поріддям. Сказав, що випробує свою нагайку на ваших спинах.

Вишенька похолов: тепер Сіркові не бачити Келеберду, як свої два вуха.

— Але ви не бійтеся, — хоч і єхидно, але вже тепліше всміхнувся до послів похмурий Голобля. — Тут є для вас і приємна штука.

Чадуєв і Щоголєв з надією подивилися на Голоблю: яка?

— Якщо вас битимуть, то не будуть вішати. А якщо повісять, то вже точно не будуть бити.

Ну, хоч щось, подумав Вишенька.

Ще Гнат Голобля попросив, щоб Чадуєв і Щоголєв, якщо, звичайно, залишаться живі, розповіли у Москві цареві Олексію Михайловичу, як кошовий Сірко шанує його сина Симеона Олексійовича. Приміром, як тільки приїхав з морських розливів, відразу виділив із військової скарбниці сорок срібних єфимків, щоб купили царевичеві найкращих столових припасів. А то їсть якусь соломаху разом із сіромою. Козаки поїхали аж у Переволочну, знайшли там крамара Петра Перехреста, і той за сорок єфимків настарався для царевича сім пудів білого борошна, десять фунтів кав’яру, кілька мішків рахат-лукуму, халви й макухи, фініків, борсучого здору, фіґів, запашного тютюнцю та сухого посліду вухатих їжаків для куріння від застуди і кашлю.

Посли ковтнули слину. Вони, хоча й сиділи в шинку, досі не мали ріски в роті.

Помітивши, як зворухнулися їхні борлаки, Голобля додав до харчових припасів царевича ще масла, сиру, сметани, десять кіп яєць і сказав, що сам Сірко привіз Симеону зі своєї пасіки, яку тримає на хуторі Грушівка, кадіб липцю[20] та бджолиного маточного молочка.

Е, то ще не все так погано, подумав Карпо Вишенька. Ще не плакала за Сірком Келеберда.

Інші думки роїлися в головах сотника Чадуєва і піддячого Щоголєва. Вони зрозуміли, що коли вже й Сірко вогнем дихає, то вони, посли, ходять по лезу шаблі на волосину від смерті. Треба шукати спасіння. Й ось тоді, коли їм вже нічого не лізло в горлянку, а чимало козаків поїхали далі своєю дорогою, Чадуєв і Щоголєв виснували підступний задум. Спершу вони таки перехопили крихту — з’їли по тримному борсучому хвостові, а від спотикачу й варенухи

1 ... 20 21 22 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Характерник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Характерник"