Читати книгу - "Блакитний Замок"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:
сімдесятку, все ще був цілком показним на статечний патріархальний лад. Хоча грива його волосся була білосніжною, то все ж величезна борода, що спадала на фланелеву синю сорочку, зберігала свою пломінку червону барву, а очі — яскраву молодечу блакить. Густезні рудувато-білі брови більше нагадували вуса, ніж брови, можливо, тому він завжди скрупульозно виголював верхню губу. Щоки були червоними, а ніс теж мав би бути червоним, однак не був. То був правильний досконалий орлиний ніс, яким міг би пишатися римлянин благородної крові. Шість футів два дюйми зросту — без взуття! — широкі плечі, вузькі стегна. Замолоду він був славним кавалером, вважаючи всіх жінок надто чарівними, щоб зв’язати свою долю з якоюсь однією. Ті його літа були яскраво-барвистим пасмом безумств, авантюр, любовних пригод, злетів та падінь. Одружився в сорок п’ять з гарненькою тендітною дівчиною, яка після кількох років бурхливого життя з ним зійшла в могилу. На її похороні Абель побожно упився і все повторював п’ятдесят п’ятий розділ Ісаї[34] — Абель знав напам’ять більшу частину Біблії та майже всі псалми, — а священник, якого він не любив, молився або ж намагався молитися. Потім у його домі порядкувала неохайна стара родичка, що варила їсти і підтримувала сякий-такий лад. У таких безнадійних умовах росла мала Сесілія.

Валансі доволі близько познайомилася з «Сіссі Ґай» завдяки демократичній атмосфері загальної школи, хоча Сіссі була на три роки від неї молодша. По закінченні школи їхні шляхи розійшлися і вони більше не бачилися. Старий Абель був пресвітеріанином, себто, за тим обрядом він брав шлюб, хрестив доньку та ховав дружину. Пресвітеріанську теологію він знав краще від не одного священника і на багатьох з них наганяв жаху своїми аргументами. Але до церкви ніколи не ходив. Кожен новий пресвітеріанський священник, щойно приїхавши до Дірвуда, намагався навернути Галасливого Абеля. Але не більше разу кожен, бо Галасливий Абель на жодні навертання не піддавався. Пр. містер Бентлі, пробувши у Дірвуді вісім років, намагався не чіпати Галасливого Абеля вже після трьох місяців свого пасторювання. Якось він навідав Галасливого Абеля і застав його у теологічній стадії сп’яніння — яка звичайно наступала після сентиментально-плачливої і передувала галасливій та ще пізнішій блюзнірській. Фінальним етапом була красномовна молитва, у якій грішник гаряче каявся і віддавав себе в руки гнівного Бога. Далі цього Абель не просунувся. Зазвичай він так, стоячи навколішках, засинав і прокидався вже тверезим. А п’яним до нестями не був ніколи.

При тій зустрічі Абель запевнив містера Бентлі, що є добрим пресвітеріанином і певним у своєму виборі. Наскільки він знає, гріхів, у яких треба покаятися, в нього нема.

— Чи ж ви ніколи в житті не зробили нічого, за чим жалуєте? — спитав містер Бентлі.

Галасливий Абель почухав густу сиву гриву і вдав, наче застановився.

— Либонь, що так, — сказав він врешті. — Були жінки, котрих я міг поцілувати, а не поцілував. Завше через ЦЕ жалую.

Містер Бентлі вийшов і пішов собі додому.

Абель подбав, щоб Сіссі була охрещена як годиться, — сам він у той час був весело-п’яним. Пильнував, щоб вона регулярно відвідувала церкву та недільну школу. Церковна громада прийняла її, отож вона стала членом місійного хору та молодіжно-жіночої місійної спілки. То була вірна, скромна і щира маленька трудівниця. Всі її любили і всі її жалували. Така вона була лагідна, мила, вродлива делікатною крихкою вродою, що легко в’яне без любові і ніжності. Але ця прихильність не перешкодила тому ж загалу накинутися на неї, як зграя голодних котів, коли трапилося нещастя.

Чотири роки тому Сіссі Ґай найнялася на літо до одного з готелів Маскока як офіціантка. Коли ж восени повернулася, то змінилася до невпізнання. Не показувалася на люди, нікуди не виходила. Дуже швидко причина вийшла наяв — і розгорівся скандал. Взимку народилася дитина Сіссі. Невідомо, хто був батьком. Сіссі затискала бідні бліді губи і берегла свою жалісну таємницю. Запитати про щось Галасливого Абеля ніхто не посмів. Усілякі пліткарі кивали у бік Барні Снайта, бо пильно розпитуванні готельні покоївки запевняли, що ніхто не бачив Сіссі «з хлопцем». Вона завжди була «сама та й сама, пильнувалася», казали дівчата, ображено докидуючи: «НАШІ танці були не досить добрі для неї, а тепер бачите, що вийшло!»

Дитинка прожила рік. Після її смерті Сіссі почала танути на очах. Вже два роки тому доктор Марч давав їй не більше шести місяців життя — її легені були безнадійно хворими. Але вона все ще жила. Ніхто її не бачив. Жінки не заходили до дому Галасливого Абеля. Містер Бентлі якось спробував, коли Абеля не було вдома, але стара відьма, яка шурувала підлогу в кухні, вигнала його, запевнивши, що Сіссі не хоче нікого бачити. Родичка померла і Галасливий Абель змінив двох чи трьох господинь з найгіршою репутацією — бо ніхто інший не хотів працювати в домі, де помирає сухітниця. Але й остання така господиня його покинула і тепер у Галасливого Абеля не було нікого, хто б доглянув Сіссі і «зробив» щось для нього. Оті всі свої жалі він і вилив на Валансі, кленучи «фарисеїв» з Дірвуда та довколишньої місцевості такими сочистими і виразистими лайками, що, як вони досягли вух кузини Стіклс, коли вона йшла через передпокій, то бідна леді ледь не сконала. Як Валансі слухає ЦЕ?

Валансі навряд чи помічала всі ці блюзнірства. Вся її увага була поглинута думкою про бідну, нещасну, всіма покинуту маленьку Сіссі Ґай, хвору і безпомічну в тому жалюгідному старому домі при дорозі на Міставіс, без жодної живої душі, які б їй допомогла чи її потішила. І це ж у начебто християнській спільноті у рік з ласки Божої тисяча дев’ятсот якийсь!

— То ви сказали, що Сіссі там зараз лежить сама-одна і нікого коло неї немає, НІКОГО?

— Та нє, вона потроха ходить і зупи собі зварить, як схоче. Але робити багато не може. Ой, лисий дідь…даруйте, міс, тяжко чоловіку гарувати цілий день, а потім приходиш додому змучений, голоден і мусиш сам собі шось партолити, шоб з’їсти. Аж часом жалую, що я викопав ту стару Рейчел Едвардс.

Абель вельми мальовничо описав Рейчел.

— Лице таке має, якби зо сто тіл перемінила. Понура, як кислиця. Кажете, що то вже натура така? Натура нич до того не має! Така гнила, що слимака не зловить. А бруднуля! Дідь…даруйте, міс, яка бруднуля. Звісно, кожен мусить з’їсти свій пуд, заким помре[35], але ж вона вже всі межі перейшла!

1 ... 20 21 22 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блакитний Замок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блакитний Замок"