Читати книгу - "Кандід"

побачити зібраних в одному місці негоціантів з різних країн: йому здавалося, що світ — це велика родина, яка скидається на Бассору. Другого дня він опинився за столом укупі з єгиптянином, гангським індусом, мешканцем Катаю,[91] греком, кельтом і багатьма іншими чужинцями, що, частенько мандруючи поблизу Арабської затоки, знали арабську мову настільки, що могли порозумітися. Єгиптянин був дуже розгніваний.

— Що за мерзотний край оця Бассора! — сказав він. — Мені відмовили тут дати тисячу золотих унцій під найкращий у світі заклад.

— Як то? — здивувався Сеток. — Під який же заклад одмовилися дати вам цю суму?

— Під заклад тіла моєї тітки, — відповів єгиптянин. — Це була найкраща жінка на весь Єгипет; вона померла в дорозі; я зробив з неї одну з найкращих мумій, і в своїй країні я мав би все, що хотів, віддаючи її під заклад. Дуже дивно, що тут мені не хочуть дати якихось тисячі унцій під таку солідну пропозицію.

Усе ще роздратований, він саме ладнався їсти чудесну варену курку, коли індус, схопивши його за руку, вигукнув сумно:

— Ах! Що ви хочете робити?

— З'їсти цю курку, — відповів чоловік з мумією.

— Стережіться, — сказав індус, — може бути, що душа небіжки перейшла в тіло цієї курки, а ви ж не захочете ризикувати тим, що з'їсте свою тітку? Варити курок — значить одверто ображати природу.

— Що хочете ви сказати своїми природами та курами? — обізвався гнівний єгиптянин. — Ми обожнюємо бика й чудесно собі їмо його!

— Ви обожнюєте бика? Чи це можливо? — сказав чоловік з Ґанґу.

— Нема нічого можливішого, — обізвався той, — вже сто тридцять п'ять тисяч років, як ми з ним отак поводимося, і жоден із нас не вбачає в цьому чогось нечестивого.

— Ах! Сто тридцять п'ять тисяч років! — сказав індус. — Це число трохи перебільшене; ще тільки вісімдесят тисяч років, як заселена Індія, а ми ж, безумовно, ваші предки. Брагма[92] заборонив нам їсти биків раніше, ніж ви вигадали класти їх на вівтарі чи на рожни.

— Смішна тварина оцей ваш Брагма, коли порівняти його з Апісом,[93] — сказав єгиптянин. — Що такого доброго зробив ваш Брагма?

Індус відповів:

— Він той, хто навчив людей читати й писати, і для кого вся земля є тільки гра в шахи.

— Помиляєтеся, — сказав халдей, що сидів біля нього, — це рибі Оаннес завдячуємо[94] ми цими великими благами, й тому справедливо тільки їй віддавати нашу пошану. Всі на світі скажуть вам, що це божественна істота, яка має позолочений хвіст та прекрасну людську голову і виходить з води для того, щоб три години в день проповідувати на землі. Вона мала багато дітей, усі вони стали царями, і це знає кожен. У мене із собою є її портрет, який я шаную так, як повинен. Можна їсти бика скільки хочеться, але, безперечно, дуже великим беззаконням буде зварити рибу. До того ж обидва ви ще надто молоді й нешляхетного роду, щоб зі мною сперечатися. Єгипетська нація нараховує якихось сто тридцять п'ять тисяч років, а індуська не може похвалитися більше як вісімдесятьма тисячами, тим часом як ми маємо календарі за чотири тисячі століть.[95] Повірте мені, зречіться вашого божевілля, і я дам кожному з вас прекрасний портрет Оаннеса.

Взявши слово, чоловік з Камбалу[96] сказав:

— Я дуже поважаю єгиптян, халдеїв, греків, кельтів, Брагму, бика Апіса й рибу Оаннес, але, може, Лі чи Тьєн,[97] як пропонують його називати, вартий більше за биків і за риб. Я нічого не казатиму про свою країну: вона завбільшки така, як Єгипет, Халдея й Індія вкупі. Я не сперечатимуся щодо стародавності, бо досить бути щасливим і дуже мало важить бути стародавнього походження, але коли говорити про календарі, я скажу, що вся Азія прийняла наші й ми добре зналися на них раніше, ніж у Халдеї почули про арифметику.

— Хоч скільки вас там є, усі ви великі неуки! — вигукнув грек. — Хіба ви не знаєте, що хаос є батьком усього і що форма та матерія привели світ до такого стану, в якому він є?

Цей грек говорив довго, але його нарешті перебив кельт, що, багато пивши, поки інші сперечалися, вважав себе тепер за найученішого з усіх. Лаючись, він сказав, що тільки Тотат[98] та омела, що росте на дубі,[99] варті пошани, про яку говорилося; щодо нього, то він завжди має омелу в кишені; скифи, його предки,[100] були найкращі на світі люди; щоправда, вони іноді їли людей, але це не заважає тому, що всі повинні шанувати його націю, і, нарешті, коли хто говоритиме погано про Дейтата, він того добре провчить. Після цього сварка розгорілася по-новому, і Сеток передбачав уже хвилину, коли на вечері проллється кров.

Нарешті Задіґ, що мовчав під час усього диспуту, підвівся. Він звернувся до кельта, бо той був найлютіший, сказав йому, що той має рацію, і попрохав у нього омели; він похвалив грека за його красномовність і остудив усі розпалені голови. Він дуже небагато сказав про китайця, бо той був найрозсудливіший з усіх. Потім він сказав їм:

— Друзі мої, ви даремно сваритеся, тому що ви всі дотримуєтеся однієї думки.

Ці слова всі бурхливо заперечили.

— Хіба не правда, — сказав він кельтові, — що ви обожнюєте не омелу, а того, хто створив омелу й дуба?

— Безумовно, — відповів кельт.

— А ви, пане єгиптянине, ви ж, очевидно, в одному якомусь бикові віддаєте пошану тому, хто вам дає биків?

— Так, — сказав єгиптянин.

— Риба Оаннес, — вів Задіґ далі, — мусить коритися тому, хто створив море й риб.

— Згода, — сказав халдеєць.

— Індус і китаєць, — провадив він далі, — визнають, як і ви, первісну причину. Я не дуже зрозумів чудесні речі, про які говорив грек, але я певен, що він теж визнає вищу істоту, якій підлягають форма й матерія.

Грек, зачарований, сказав, що він добре зрозумів його думку.

— Отже, всі ви однієї думки, — обізвався Задіґ, — і нема про що сперечатися.

Усі обіймали його. Сеток, продавши дуже дорого свій крам, повіз Задіґа назад до свого племені. Приїхавши, Задіґ дізнався, що поки його не було, над ним відбувся суд і його мають спалити на повільному вогні.

Розділ тринадцятий

Побачення

Поки він мандрував до Бассори, жерці зірок[101] постановили покарати його. За правом їм належали дорогоцінності й окраси молодих удів, яких вони відводили на спалення; найменше, що вони могли зробити