Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

перебив Вулфа адвокат таким тоном, як на перехресному допиті в суді.

— Зараз ви все зрозумієте, містере Фромм. Мені здається, вам треба знати про таку можливість, хоч би яка незначна вона була. А тепер я попрошу всіх трохи потерпіти, я говоритиму недовго. Я знаю: допомоги від вас можна сподіватися тільки в тому разі, коли я доведу, що ваші інтереси — інтереси батька, матері, нареченої і знайомих людини, вбитої майже два місяці тому, — збігатимуться з моїми. Злочинця й досі не знайдено. І я маю намір його знайти. Я маю намір довести, що Морріса Елтхауза вбив один із агентів ФБР. Мій намір…

— Яким чином? — перебив Вулфа Ярмек.

— Як? — одночасно з Ярмеком запитав Фромм.

Вулф кивнув головою і повів далі:

— Мій намір грунтується на двох міркуваннях. Недавно я розслідував одну справу, і в мене виникла потреба зібрати дані про певну діяльність ФБР. Бюро негайно вирішило вжити до мене санкцій і спробувало добитись анулювання моєї ліцензії приватного детектива. Може, їм зрештою і пощастить це зробити. Якщо навіть так, я не кину вести розслідування як приватна особа в своїх приватних інтересах і, певна річ, у своїх-таки інтересах викрию фальшиві твердження, нібито ФБР непогрішно стоїть на варті закону й справедливості. Таке моє перше міркування. Друге полягає в тому, що я давно вже маю підстави бути невдоволеним відділом убивств нью-йоркської поліції. Надто вже претензійно ті люди поводяться. Вони не раз намагалися чинити перешкоди моїй законній діяльності. Не раз погрожували притягти мене до відповідальності нібито за відмову видати їм важливі відомості чи перешкоди правосуддю. І я залюбки скористаюся нагодою відповісти їм тим самим і показати, що вони або знають, або ж підозрюють про причетність ФБР до вбивства Морріса Елтхауза і що перешкоди правосуддю чинять саме вони. Це також…

— Ви надто багатослівні, — урвав його Фромм. — Ви можете якось підкріпити свої слова?

— Шляхом логічних висновків — так. Поліція і районний прокурор знають, що Морріс Елтхауз збирав матеріали для статті про ФБР, але в його квартирі цих матеріалів не знайшли. Містере Ярмек, мені здається, ви теж мали стосунок до ідеї написати таку статтю?

Вінсент Ярмек більше, ніж Тімоті Квейл, відповідав моїм уявленням про старшого редактора: округлі похилі плечі, невеличкий, міцно стулений рот і такі тьмяні очі, що доводилося тільки здогадуватись, чи є вони насправді за окулярами в темній оправі.

— Мав, — промовив чи, скоріше, пропищав Ярмек.

— І містер Елтхауз зібрав такі матеріали?

— Звичайно.

— Він передав їх вам чи тримав у себе?

— Я думав, що матеріали в нього, але поліція мені сказала, що в квартирі ніяких матеріалів не виявлено.

— І який ви зробили висновок?

— Ну… Висновок напрошувався сам: хтось ті матеріали забрав. Не віриться, що Морріс тримав їх в іншому місці.

— Сьогодні місіс Елтхауз сказала містерові Гудвіну, нібито ви підозрюєте тут ФБР. Це правда?

Ярмек повернув голову до місіс Елтхауз, подивився на неї, тоді перевів погляд знов на Вулфа.

— Може, у місіс Елтхауз і склалося таке враження з нашої конфіденційної розмови. Але сьогодні паша розмова, як я вас зрозумів, не зовсім конфіденційна?

— Я сказав, що нас, можливо, підслуховують, але це ще не доведено, — пробурмотів Вулф. — Та якщо ви, містере Ярмек, дійшли такого висновку, то його, звичайно, дійшла й поліція. — Він перевів погляд на адвоката. — Як ви гадаєте, містере Фромм?

— Очевидно, — кивнув головою той. — Однак це ще не дає підстав вважати, що поліція чинить перешкоди правосуддю.

— Вважати — ні, але припускати — так. Коли це не можна назвати перешкодою правосуддю, то, в усякому разі, це невиконання своїх обов'язків. Ви представник адвокатури і знаєте, яку наполегливість виявляють поліція та районна прокуратура у справі, пов'язаній з нерозкритим убивством. І якщо вони…

— Кримінального права я не практикую!

— Пхе! Ви не можете не знати того, що відомо кожній дитині. Якби поліція не була певна, що зникнення матеріалів — справа рук ФБР, яке, отже, причетне й до самого вбивства, то вона, безперечно, розслідувала б інші версії. Наприклад, причетність до вбивства містера Ярмека. Вони це зробили, містере Ярмек? Поліція вас турбує?

Старший редактор витріщив на Вулфа очі:

— Мене?! З якої речі?

— Ви могли вбити Морріса Елтхауза, щоб привласнити його матеріали. Не обурюйтесь. При розслідуванні вбивств висувають і ще більш невірогідні версії. Елтхауз, наприклад, міг прохопитися перед вами, що знайшов матеріали, які, хоч він сам про те й не здогадувався, становили для вас смертельну загрозу, ось ви й надумали усунути і його, і ті матеріали. Чудова версія. Безперечно…

— Безглуздя! Яке безглуздя!

— Для вас, може, й безглуздя. Але за обставин, коли вбивство не розкрите, поліція могла взятися за кого завгодно, зокрема й за вас. Однак вона цього не зробила. Я по звинувачую вас у вбивстві, сер, ні на йоту, я тільки хочу показати, що поліція або ухиляється від виконання своїх обов'язків, або виконує їх несумлінно. Якщо ви, певна річ, не довели їм свого безперечного алібі на той вечір двадцятого листопада. Ви маєте таке алібі?

— Ні. Безперечного алібі я не маю.

— А ви, містере Квейл?

— Дурниці! — вигукнув той, знову показуючи свої погані манери.

Вулф зміряв його поглядом:

— Ми надто довго вас тут терпимо! Ви хотіли знати, які в мене наміри. Саме це я зараз і пояснюю. Виходячи, тільки з моїх власних інтересів, я сподіваюся довести, що ФБР причетне до вбивства, а поліція не виконує своїх обов'язків. У своїх зусиллях я мушу остерігатися, щоб збіг обставин не штовхнув мене на хибний шлях. Учора я дістав у конфіденційній розмові відомості, які недвозначно доводять вину ФБР. Однак ці відомості, ще не достатньо підтверджені. Я не можу ігнорувати тієї обставини, що явна бездіяльність поліції — можливо, лише тактичний прийом і що їй, так само, як і ФБР, відомий убивця, але поліція не вживає ніяких заходів, поки не матиме безперечних доказів його вини. І я, перше ніж діяти, повинен мати тут цілковиту ясність. Ви можете допомогти мені внести цю ясність, але якщо натомість ви з мене глузуватимете, то я не хочу вас тут бачити. Містер Гудвін один раз уже викинув вас за двері і, якщо треба буде, зробить це ще раз. На очах у такої аудиторії він це зробить ще ефектніше, бо, як і я, дуже любить публіку. Тож коли ви бажаєте лишитися тут, то дайте відповідь на моє запитання.

Квейл сидів зціпивши зуби. Бідоласі було непереливки. Поруч із ним — на відстані простягнутої руки — сиділа дівчина,