Читати книгу - "Бомба для голови"

191
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 97
Перейти на сторінку:
які показання… Цей кіноматеріал йому вручив Люс через свого помічника. Режисер Люс… Той самий Люс, який проходить у справі Дорнброка… І знято в його манері цей матеріал. Хіба не так? Різкий монтаж, вільний пошук навколо головного героя; Кочев ніде не домінує в кадрі, він скрізь проходить другим планом. Ти поясни це Ленцу. Скажи йому, що цієї версії він мусить триматися до кінця. Звичайно, ти поясниш йому, що зразу ж, як він дасть ці показання, його візьмуть на поруки, і він буде, як і досі, випускати газету, та ще й дадуть йому час на ТБ для сенсаційного виступу. Матеріали ми вже готуємо…

— Чому ти думаєш, що проти нас грають?

— Я відчуваю це шкірою.

— Я з радістю здихався б цієї справи.

— Нічого, — посміхнувся Айсман, — якщо ми з тобою вискочили з тієї халепи, то з цієї напевне виберемось. Ти почни, ти почни тільки. А потім справа ця від тебе перейде до Берга, до цього паршивого демократа з прокуратури.

9

«М-р Аверелл У. Мартенс,

бокс-4596. Іллінойс, США.

Шановний містер Мартенс!

Зараз у Західному Берліні прокурор Берг (професор права Боннського університету, почесний професор Сорбонни, народився в Кенігсберзі 1903 року в сім’ї пастора, соціал-демократ) веде розслідування обставин таємничої загибелі Ганса Дорнброка, а також зникнення болгарського громадянина — аспіранта Павла Кочева. Науковим керівником Кочева протягом його дворічного перебування в аспірантурі був я. Саме я орієнтував його на дослідження нацистського минулого концерну Ф. Дорнброка. Саме я рекомендував йому вивчити питання про неонацистські тенденції в Західній Німеччині, про допомогу неонацистам з боку концерну Дорнброка, відродженого на початку 50-х років, незважаючи на рішення Потсдамської конференції.

Тому я готуюсь до того, щоб виступити з показаннями свідка проти офіційної версії, згідно з якою П. Кочев «попросив політичного притулку». Я ще не готовий до того, щоб виступити із своєю версією, але спростування явно несправедливого так само необхідне, як і утвердження справедливості.

Я був би глибоко вдячний Вам, містер Мартенс, коли б Ви погодилися допомогти мені, відповівши на ряд запитань:

1. У 1945–1946 роках Ви були начальником відділу декартелізації у воєнній адміністрації. У зв’язку з чим Ви залишили цей пост?

2. Ви знайшли Дорнброка і, затримавши його, передали британський окупаційним властям за місцем його проживання. Судячи з повідомлень преси, Ви також виявили ще кілька десятків нацистів — як «фюрерів воєнної економіки», так і працівників апарату РСХА. Чи не доводилося Вам зустрічатися в ході розслідування з колишніми офіцерами СД і СС Айсманом, Холтоффом, Вальтером Нозе і Куртом Гролле?

3. Чи не зазнавали Ви тиску з боку людей, близьких до німецьких карателів, під час Вашої роботи в Німеччині?

Я був би дуже вдячний Вам за відповідь.

З найкращими побажаннями

Максим М. Ісаєв (Владимиров),

професор, СРСР».

Дорнброк при Аденауері

1

Через десять місяців після смерті Самуеля служба розвідки банківської корпорації Дігона поклала на стіл Баррі документи, які незаперечно свідчили про те, що найбільші корпорації Штатів направили до Німеччини своїх представників для контактів з тими, хто визначав фінансову й промислову могутність гітлерівського рейху.

Дігон попросив службу розвідки ще раз перевірити ці відомості. Йому назвали джерела інформації, показали копії перехоплених телеграм і влаштували таємну зустріч з юрисконсультом одного з дюпонівських банків, який підтвердив поїздку в Гамбург і Дюссельдорф своїх довірених людей.

Дігон подався у Вашінгтон: там він зустрівся з Алленом Даллесом.

— Я розумію ваш гнів, — дружньо посміхаючись, сказав Даллес, — але ж не мені вчити вас реалізму: світ без Німеччини неможливий. Якщо буде вирізано еліту промисловців і банкірів, там почнуть царювати нувориші, вихідці з дрібних торговців, із селян. Такі люди неспроможні розуміти прогрес, їх тягне назад до домашнього, вогнища, до невеличного будиночка в горах, до мукання корів у хліві. Вони чинитимуть опір усьому новому не тому, що вони проти нього, на словах вони трубитимуть про прогрес, — просто через свою інтелектуальну обмеженість. Невже ви хочете, щоб Вільгельм Пік проковтнув західні зони? Що тоді буде з Європою?

— Німецькі бізнесмени йшли з Гітлером. Де гарантія, що, зберігши цю «еліту», ми не опинимося знову віч-на-віч з новим варіантом фюрера?

— Це серйозне питання, і воно стане на порядку денному, якщо ми виведемо наші танки з Німеччини. А хіба ми маємо право зробити це, кинувши напризволяще Європу? Я радив би вам полетіти туди: ви зустрінете там багато цікавих людей і зіткнетеся з різними думками. Вам буде про що подумати, містер Дігон… В ім’я врятування Європи я пішов на переговори з Гіммлером, який стратив моїх друзів — Гердлера й фельдмаршала Віцлебена… Я розумію, узи кровного братства сильні й непозбутні, але, погодьтесь, узи морального братства часом також сильні й трагічні…

Коли Баррі К. Дігон поїхав у Європу, верховний комісар американської зони окупації Німеччини дав у його розпорядження Джона Лорда. Полковник закінчив Гарвард, пройшов війну, будучи прикомандирований до розвідки, тричі його закидали в німецький тил, і він повертався — один раз з переламаною в лікті рукою, котру, як не боролися лікарі, довелося ампутувати.

— Я ненавиджу наці, — сказав якось Лорд, коли вони їхали з Дігоном по зруйнованому Кельну, мимо заводських руїн, безлюдних, спотворених. — Але хто вдихне життя в цю країну? Хто? Мені прикро говорити вам, але ніхто цього не зробить, крім тих старичків, що сидять у тюрмі як воєнні злочинці…

— Отже, ви хочете врятувати німецьких бізнесменів? — поцікавився Дігон. — Але ж усі вони платили Гітлеру… Вони були з наці…

— Вони зуміли налагодити йому виробництво, і це було могутнє виробництво. А що станеться з Європою, коли ми виведемо наші танки? Сталін через тиждень увійде в Париж. Тутешніх стариків від бізнесу треба доїти, і це повинні робити ми, щоб не повторилась помилка Вудро Вільсона, коли ми вийшли з Європи.

— Хочете чого-небудь випити?

— Склянку молока — з насолодою.

— Ви не погодилися б разом зі мною повечеряти?

— О’кей. Я знаю один куточок, де можна побалакати. Як ви ставитесь до айсбана?

— Краще відразу ж вистреліть мені в скроню.

— Пробачте, я забув, що вам не можна їсти свинини. Гаразд, приготують кролятину.

— Це тут коштує, мабуть, величезні гроші?

— Я позичу вам, якщо не вистачить! Чому всі мільйонери такі страшенні скупердяги?

— Я борюся з собою, — в тон йому відповів Дігон, — але безуспішно. Знаєте, в мене є друг — Джаншегов. Він має приблизно триста мільйонів. Якось лакей у ресторані — він там завжди їсть котлетки — сказав йому: «Містер Джаншегов, ви даєте

1 ... 20 21 22 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бомба для голови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бомба для голови"