Читати книгу - "Бомба для голови"

мені долар на чайові; спасибі, звичайно, долар — це долар, але ваш син дає мені не менше десяти». А Джаншегов йому відповів: «Коли б у мене був батько, як у цього сучого сина, я давав би вам двадцять…»

— У моїх руках сконцентрований такий матеріал, який дає мені змогу подумати про майбутнє, точніше кажучи, про своє власне діло. А воно немислиме без капіталовкладень. Грошей у мене нема, склади в армії напівжебрацькі.

— Ви хочете, щоб я допоміг вам? — спитав Дігон.

— Так.

— Я завжди досить сміливо йшов на фінансування всякого роду починань, часом ризикованих, але я знав вихідні дані: хто? для чого? ступінь риску? можливість удачі? І це, — він поглянув на Джона, — має бути не емоційним подвижництвом, а цифровою викладкою.

— Розумію, — відповів Лорд. — Вам потрібні гарантії. Їх нема. Але в мене є факти.

— А вам відомий такий факт, — спитав Дігон, — що тут, у Німеччині, до тридцять восьмого року у нас з братом був невеликий актив — щось близько сорока мільйонів доларів? Гроші ці не бозна-які, але й вони не валяються на смітнику. Давайте будемо вважати гарантією таку пропозицію: я запрошую вас стати моєю довіреною особою в пошуках цих грошей. Мені відомо лише те, що всі наші папери і всю готівку в дрезденському банку було передано Дорнброку — вбивці мого брата. Вартість роботи оціните самі.

Лорд поставив свою склянку з молоком, закурив і витяг з кишені пачку маленьких, квадратної форми, тугих крейдованих папірців. Він прикрив їх рукою й сказав:

— Це німецькі карателі, містер Дігон. Зв’язки, дані на сьогоднішній день, імена. Я почну по порядку. Я хочу, щоб ви зрозуміли, чому я прийшов до вас з цією розмовою. Отже, почнемо з «І. Г. Фарбеніндустрі». Шефами «І. Г.» ви вважали Абса і Шміца і правильно робили. Я приєднав би сюди й Боша, але він необережно ввійшов у сорок другому році в імперську раду в справах озброєнь. Шміц і Бош зараз у нас в тюрмі, в Ландсберзі. Абса після тримісячного арешту ми звільнили: він нічого не підписував, крім банківських чеків, хоча на ці банківські чеки купували верстати для вироблення газу «циклон». Але це так, сантименти… Так от, Абс уже сім разів зустрічався з людьми із Штатів та Лондона. Дюпон прислав до нього своїх людей. Уже два місяці тут живе пан з нашої «Дженерал дайстаф корпорейшн», добивається побачення з Шміцом, який сидить у нас в Ландсберзі… А Шміц був директором німецького філіалу цієї компанії.

— Це все, що у вас є?

— Це півпроцента того, що я маю.

— Зв'язки, номери рахунків, кредитори?

— Це я зберігаю в наших сейфах і намагаюсь не підпускати туди людей ФБР, яким хтось добре платить, — з тих, хто прилетів до Абса. Словом, «І. Г. Фарбеніндустрі», яку ми повинні, — Джон поморщився, — декартелізувати, вже обложено з усіх боків, а німці не забувають тих, хто простяг їм руку допомоги в тяжкі дні, як не забувають і тих, хто відвернувся від них у важку хвилину; вони не змогли забути Версаль, і з’явився Гітлер… Далі… Концерн Маннесмана. Генеральний директор концерну Цанген у нас в тюрмі. Він був заступником голови імперської господарчої палати і керівником імперської групи «Промисловість», він також курирував групу озброєння. Він у нас в тюрмі, і до нього знайшли підходи люди з Канади. Концерн Клекнера. Навколо цього концерну в’ється Аденауер, і я не виключаю такої можливості, що його син незабаром стане юрисконсультом Клекнера, а це означатиме, що англійці наклали лапу на все це діло в Рейнсько-Вестфальській області. Крупп… «Дженерал електрик» уже тут, і, поки ми тримаємо сина старого Круппа Альфреда в Лансберзі, його брати Бертольд і Гарольд фон Болен ведуть переговори з нашими бізнесменами про розгортання виробництва. Як ви розумієте, тепер, коли німецькі старигани сидять у наших тюрмах, розмова з ними легка, приємна і вельми результативна в плані ваших інтересів. Концерн Сімменса — європейська орієнтація, нашим туди не влізти… — Джон Лорд відкинувся на спинку крісла й, усміхаючись, подивився на Дігона.

— Забавно, — сказав той, — я радий, що зустрів такого цікавого знайомого. Тепер я спокійний за долю моїх сорока мільйонів і можу летіти в Штати…

Лорд закурив.

«Сміливіше, хлопче, — подумав Дігон, — Я знаю, чому ти нічого не сказав про концерн Дорнброка. Якщо ти скажеш про нього все, отже, з тобою треба мати справу, але якщо ти, знаючи про загибель Самуеля, промовчиш, виходить, тобі ще рано включатися в серйозне діло. А підкоривши собі Дорнброка, я відомщу за брата і дістану ту владу в Німеччині, яка служитиме нашій з Самуелем справі».

— Кролятину вони добре готують, — сказав Дігон, обсмоктавши ніжку, — я завжди залишаю на кінець розмови смачний шматочок. Якщо розмова була невдалою, я заїдаю досаду, якщо вона була потрібною, я підкріплююсь перед початком діла…

— Про концерн Герінга, мабуть, нема смислу говорити, — відсьорбнувши молока з високої склянки, зауважив Джон Лорд, — це діло приречене, Герінг є Герінг… Ну, а Дорнброк є Дорнброк.

Дігон мовчав, він не говорив ні слова, повагом попиваючи холодну воду: американці швидко привчили німців у всіх ресторанах подавати до обіду воду з льодом…

— Скільки йому дадуть? — спитав Дігон. — Чи все-таки повісять?

— Я не став би вішати солдатів, які виконували накази свого командира, — зауважив Лорд. — Дорнброк — єдиний, хто не має широких зв’язків з діловим світом за кордоном, він завжди орієнтувався тільки на Німеччину;

— А скільки він викачав з окупованих країн? — поцікавився Дігон. — Чи на це тепер не зважають?

— Чому ж, — відповів Джон Лорд. — На це зважають, звичайно. Якщо хочете, можете дати на нього письмові свідчення у зв’язку з загибеллю вашого брата. Я прилучу ці свідчення до справи, і вони добре прозвучать на процесі.

— У такому разі я просив би вас ознайомити мене з розслідуванням з приводу загибелі Самуеля.

— Спробуємо, — відповів Лорд, — тільки чи варто ятрити незагоєні рани?..

Вони мовчки дивилися один на одного — Дорнброк і Дігон. Дігонові здалося, що він зараз чує, як у кишені жилета цокає великий кишеньковий годинник — подарунок Самуеля в день його двадцятиріччя.

— Сідайте, будь ласка, — сказав Дорнброк, показавши рукою на круглий металевий табурет.

— Це я кажу вам — сідайте. Сідайте, Дорнброк.

— У такому тоні розмови в нас не буде.

— Вона буде саме в такому тоні. Я прийшов до вас як до вбивці мого брата.

«Все-таки невихованість — нещастя американців, — подумав Дорнброк, сідаючи на своє залізне ліжко, — і звинувачувати їх у цьому не можна. Це те