Читати книгу - "Оголошено вбивство"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 69
Перейти на сторінку:
дихали, і наша люба Міці, яка верещала так пронизливо, ніби з неї під високим тиском випускали пару, і бідолашна Банні, чиї зойки були схожі на зойки кроля, що потрапив до пастки. І всі штовхалися та падали, перечіпаючись одне об одного. Проте, коли найстрахітливіші звуки стихли, я розплющила очі. На той час усі вже були в холі, зі свічками в руках. А потім увімкнулося світло, і несподівано все стало таким, як і було, — тобто не зовсім таким, як і було, проте ми знову стали самими собою, а не людьми в темряві. Люди в темряві дуже відрізняються від звичайних людей, чи не так?

— Думаю, я розумію, що ви маєте на увазі, місіс Гармон.

Місіс Гармон усміхнулася йому.

— І тут я побачила і його, — сказала вона. — Чужоземець, чимось схожий на ласку, рожевий і ніби здивований, він лежав там мертвий, а його револьвер лежав поруч із ним. Мені здалося, — о, мені справді так здалося, — що та картина не мала глузду.

Вона не мала глузду і для інспектора теж. Ця історія вселяла йому тривогу.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

НА СЦЕНУ ПОДІЙ ВИХОДИТЬ МІС МАРПЛ

І

Кредок поклав надрукований на машинці рукопис із кількома розповідями допитуваних людей перед головним констеблем. Цей останній одержав телеграму, надіслану швейцарською поліцією.

— Отже, він уже був на обліку в поліції, — сказав Райдсдейл. — Так я й думав.

— Нічого дивного, сер.

— Крадіжка коштовностей… так, так… фальшування… так, чеки… Повний пройдисвіт…

— Атож, сер, але все по-дрібному.

— Маєш рацію. А від дрібних речей недалеко й до великих.

— Мене дещо непокоїть, сер. Головний констебль підвів голову.

— Ти чимось стривожений, Кредоку?

— Так, сер.

— Чому? Тут усе абсолютно ясно. Чи ти не згоден? Ану погляньмо, що розповідають усі ці люди, з якими ти розмовляв.

Він поклав рапорт перед собою і швидко його переглянув.

— Те, що й завжди, — безліч непослідовностей та суперечностей. Різні розповіді різних людей, що перебувають під стресом, ніколи не узгоджуються між собою. Проте головна картина здається цілком очевидною.

— Я знаю, сер, — але ця картина здається мені не зовсім переконливою. Якщо ви розумієте, про що я кажу, — то це картина хибна.

— Що ж, розгляньмо факти. Руді Шерц сів о п'ятій двадцять на автобус від Меденгема до Чипінґ-Клеґорна. Про це свідчить водій автобуса та двоє пасажирів. Від автобусної зупинки він пройшов до будинку «Літл-Педокс». Увійти в дім для нього не становило жодних труднощів — певно, він скористався парадними дверима. Він напав на гурт гостей, погрожуючи їм револьвером, зробив два постріли, один із яких злегка дряпнув вухо міс Блеклок, потім убив себе третім пострілом, чи то випадково, чи умисне — ми не маємо достатніх доказів, щоб це з'ясувати. Причини, чому він зробив те, що зробив, видаються вкрай непереконливими, я з вами згоден. Але чому — це не те запитання, на яке ми повинні шукати відповідь. Журі присяжних само вирішить, що то було: самогубство чи смерть унаслідок нещасливого випадку. Хоч би який був вердикт журі, для нас він матиме однакове значення. Ми зможемо підвести під цією справою риску.

— Тобто погодитися з психологічними теоріями полковника Істербрука, — похмуро кинув Кредок.

Райдсдейл усміхнувся.

— Зрештою, полковник і справді має великий досвід, — сказав він. — Я терпіти не можу психологічного жаргону, який так полюбляють сьогодні застосовувати куди треба й куди ні, — але цілком знехтувати ним ми не можемо.

— Я досі відчуваю, що нам малюють хибну картину, сер.

— Чи маєте ви якісь підстави вважати, що хтось із допитаних вами у Чипінґ-Клеґорні людей вам набрехав?

Кредок завагався.

— Я думаю, дівчина-чужоземка знає більше, аніж говорить. Та, можливо, я ставлюся до неї упереджено.

— Ви припускаєте, що вона в якийсь спосіб була пов'язана з тим хлопцем? Що це вона впустила його в дім? І привела на місце події?

— Щось у такому дусі. Я не схильний цілком заперечувати її участь. Але в такому разі не можна не припустити, що в домі справді було щось цінне, гроші або коштовності, а таке припущення суперечить зібраним свідченням. Міс Блеклок заперечила його з усією категоричністю. Так само й інші. Таким чином, ми доходимо висновку про існування в домі цінностей, про які нікому не було відомо…

— Справжній сюжет для детективу-бестселера.

— Я згоден, сер, це здається безглуздим. Не менш безглуздим, аніж переконаність міс Баннер у тому, що мала місце очевидна спроба Шерца вбити міс Блеклок.

— Але ж ті факти, які ви про неї наводите, і зі слів самої міс Баннер…

— О, я згоден із вами, сер, — швидко урвав Кредок свого начальника, — вона вкрай ненадійний свідок. Надзвичайно помислива.

Хто завгодно може накинути їй будь-яку думку — але цікаво, що тут ідеться про її власну теорію, ніхто їй її не намагався накинути. Усі інші заперечують її. Тож очевидно, вона пливе проти течії. Це її особисте враження.

— А чому Руді Шерцу захотілося вбити міс Блеклок?

— Ось у цьому й головоломка, сер. Я не знаю. Міс Блеклок також не знає — якщо тільки вона не набагато краща брехуха, аніж я думаю. Ніхто не знає. Тому ми маємо підстави припустити, що це припущення хибне.

Він зітхнув.

— Не занепадай духом, Кредоку, — сказав головний констебль. — Сьогодні я поведу тебе на обід із самим сером Генрі. Найліпший із тих, які можна замовити в готелі «Роял Спа» в Меденгем-Велсі.

— Дякую вам, сер, — сказав Кредок із легким подивом у голосі.

— Річ у тім, що ми одержали листа… — він урвав мову, коли Генрі Клітерінґ увійшов до кімнати. — А, ви вже тут, Генрі.

Сер Генрі цілком неофіційним тоном сказав:

— Вітаю тебе, Дермоте.

— У мене є дещо для вас, Генрі, — сказав головний констебль.

— Що саме?

— Лист від старої кицьки. Вона зупинилася в готелі «Роял Спа». Й обіцяє повідомити нам щось таке, що може нас зацікавити у зв'язку з подіями в Чипінґ-Клеґорні.

— Ось бачите, які вони, старі кицьки, — з тріумфом у голосі промовив сер Генрі. — Що я вам казав? Вони все чують. Вони все бачать. І всупереч старовинній притчі люблять полихословити. А що саме помітила ця старенька, якій заманулося написати вам?

Райдсдейл розгорнув листа.

— Вона пише, як моя бабуся, — поскаржився він. — Її почерк нагадує почерк павука з вимоченими в чорнилі лапами, а до того ж вона ще й підкреслює фрази. Їй би, звісно, дуже не хотілося забирати наш дорогоцінний час, та вона щиро сподівається надати нам бодай маленьку допомогу, і таке інше, і таке інше. Як

1 ... 20 21 22 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оголошено вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оголошено вбивство"