Читати книгу - "Оголошено вбивство"

же її звуть? Джейн і щось подібне до Марпл — ні, Марпл — Джейн Марпл.

— Та нехай мене грім поб'є, — вигукнув сер Генрі, — невже таке може бути? Джордже, та це ж моя власна, моя особлива, єдина й неповторна кицька! Найкраща з усіх старих кицьок. І вона якось примудрилася потрапити до Меденгем-Велса, замість спокійно жити собі вдома, у Сент-Мері-Мід, вона приїхала сюди саме в той час, коли тут відбулося вбивство, яке навряд чи пощастить розплутати без її допомоги. Отже, вона матиме тут чим навтішатися — її чекає нерозгадане й таємниче вбивство!

— Що ж, Генрі, якщо так, то я згоден побачити твоє чудо, — з іронією промовив Райдсдейл. — Ходімо! Ми пообідаємо в «Роял Спа» й побазікаємо з твоєю старою леді. Кредок, бачу, налаштований вельми скептично.

— Зовсім ні, сер, — чемно відказав Кредок.

Він подумав, що іноді його хрещений батько заходить надто далеко у своїх химерах.

II

Міс Джейн Марпл була майже такою самою, якою уявив її собі Кредок. Лише набагато лагідніша й набагато старша. Вона здавалася дуже старою. У неї було білосніжне волосся, рожеве зморшкувате обличчя й добрі невинні сині очі, і вона була закутана в м'яку вовну. Вовна обгортала її плечі у формі плаща, і вовна лежала в неї на колінах, бо вона, як згодом з'ясувалося, плела теплу пелюшку для немовляти.

Побачивши сера Генрі, вона була сама не своя від радощів і дуже збентежилася та зашарілася, коли її відрекомендували головному констеблю й детективові-інспектору Кредоку.

— Яка я рада, сер Генрі, ви навіть уявити собі не можете, яка це для мене радість… Як давно ми з вами не бачилися… Атож, ревматизм — це моє справжнє лихо. Останнім часом мені стало набагато гірше. Звісно, я не змогла б дозволити собі оселитися в цьому готелі, але Раймонд — мій небіж Раймонд, сподіваюся, ви його пам'ятаєте…

— Усім відоме його ім'я.

— Атож, мій любий хлопчик досяг такого успіху зі своїми книжками — він пишається тим, що ніколи не написав чогось неприємного. Мій любий небіж наполіг, що оплатить усі мої витрати. А його люба дружина також зробила собі ім'я як художниця. Вона здебільшого малює глечики із зів'ялими квітами та зламані гребінці на підвіконнях. Я не наважуюся їй про це казати, адже й досі захоплююся творчістю Блера Лейтона та Альми Тадеми. Але я надто багато базікаю. І боюся, щоб головний констебль — ніколи не сподівалася, що ви познайомите мене з ним, — не нарікав, що я забрала в нього стільки часу.

«Пустопорожня базіка», — роздратовано подумав детектив-інспектор Кредок.

— Ходімо до приватної кімнати менеджера, — сказав Райдсдейл. — Там нам буде зручніше поговорити.

Коли міс Марпл виплуталася з вовни й зібрала свої плетільні дротики, вона пішла за ними, вибачаючись та протестуючи, до затишної вітальні містера Роулендсона.

— А зараз, міс Марпл, розкажіть, що ви хочете нам повідомити, — запитав головний констебль.

Міс Марпл перейшла до суті справи з несподіваною лаконічністю.

— Я про чек, — сказала вона. — Він його виправив.

— Він?

— Я маю на увазі молодика, що сидів тут за конторкою адміністратора, того самого, що, як мені стало відомо, влаштував напад на приватний дім, а потім наклав на себе руки.

— То він виправив чек, ви кажете? Міс Марпл кивнула головою.

— Так. Ось він у мене. — Вона дістала чек із сумочки й поклала його на стіл. — Він надійшов сьогодні з банку разом з іншими моїми чеками. Як бачите, це був чек на сім фунтів, але він виправив його на сімнадцять. Перед сімкою поставив одиницю, а до слова «сім» додав майстерно поставлену кляксу, яка нібито закрила другу половину слова «сімнадцять». Справді зроблено дуже вправно. Певно, він уже мав у цьому ділі чималу практику. Чорнило те саме, бо я виписувала чек, стоячи за конторкою. Я переконана, що він робив так частенько раніше, ви зі мною згодні?

— Цього разу він обрав не ту людину для своїх фокусів, — зауважив сер Генрі.

Міс Марпл ствердно кивнула головою.

— Атож, не ту. Боюся, він ніколи не став би досконалим злодієм. Зі мною він явно дав маху. Молода, заклопотана справами жінка або закохана дівчина — ось ті люди, які виписують чеки на різні суми й ніколи потім не зазирають до своїх чекових книжок. Але обравши для своїх махінацій стару жінку, яка мусить рахувати кожен пенні і яка виробила таку звичку, він припустився дуже серйозної помилки. Сімнадцять фунтів — це така сума, на яку я ніколи не виписую чек. Двадцять фунтів — це кругла сума, яку я відкладаю на платню слугам і на книжки. Що ж до моїх особистих витрат, то на них я зазвичай виділяю сім фунтів — раніше я виділяла сім, але відтоді ціни так підстрибнули вгору, що доводиться виділяти більше.

— А чи не нагадав він вам когось? — запитав сер Генрі з лукавим блиском в очах.

Міс Марпл усміхнулася й похитала головою, насварившись на нього пальцем.

— Ох, ви ж і жартівник, сер Генрі. Звичайно ж, нагадав. Фреда Тайлера в рибній крамниці. Він завжди пропускав одиницю в колонці шилінгів. Сьогодні ми їмо так багато риби, що на неї доводиться виписувати надто довгий чек. Тому Фред завжди мав у своїй кишені з десяток шилінгів, яких йому вистачало на те, щоб купити собі кілька краваток і повести Джесі Спреґі (дівчину з мануфактурної крамниці) в кіно. Ці молоді бевзі так і прагнуть поцупити все, що погано лежить. Отже, я ще не встигла прожити тут і тиждень, а вже побачила помилку зі своїм чеком. Я сказала про це молодикові, і він довго вибачався й здавався дуже засмученим, але я тоді сказала самій собі: «У тебе надто нерухомі очі, молодий чоловіче».

А коли, я кажу, що в когось нерухомі очі, — провадила міс Марпл, — то це означає, що вони дивляться прямо на тебе й ніколи ані кліпають, ані ковзають убік.

Кредок зробив несподіваний схвальний рух. Він пригадав Джіма Келлі, одного вельми вправного шахрая, якого йому зовсім нещодавно пощастило посадити за ґрати.

— Руді Шерц мав досить погану славу, — сказав Райдсдейл. — Ми з'ясували, що він був на обліку в поліції у Швейцарії.

— Отже, на батьківщині йому стало непереливки, і він приїхав сюди за фальшивими документами? — сказала міс Марпл.

— Саме так, — відповів Райдсдейл.

— Він ходив із маленькою рудою офіціанткою з гриль-бару, — сказала міс Марпл. — Проте я не думаю, що її серце розбите. Їй просто захотілося чогось «іншого», а він мав звичай дарувати їй