Читати книгу - "Молодий місяць"

круглими очима в лобову шибку.

— А що там у вас із Майком? — запитала я поспіхом.

— Ти бачиш його частіше, ніж я. Розмова ніяк не в’язалася, навіть після мого запитання.

— Важко говорити на роботі, — пробурмотіла я, а тоді зробила ще одну спробу. — А ти ще з ким-небудь зустрічалася?

— Та ні. Іноді ми вибираємося кудись із Конором. Два тижні тому я гуляла з Ериком.

Із цими словами вона закотила очі: мовляв, це довга історія. Я одразу ж ухопилася за таку можливість.

— З Ериком Йоркі? І хто кого запросив? Вона застогнала, і її риси стали жвавішими.

— Звісно ж, він! Ніяк не можу його відшити.

— Куди він водив тебе? — запитала я, знаючи, що вона сприйме мою наполегливість як цікавість. — Розкажи мені все, як було.

Вона почала довгу розповідь, а я зручніше вмостилася в кріслі. Я слухала її дуже уважно, ствердно хитала головою або скрикувала від жаху, коли це було потрібно. Закінчивши історію про Ерика, вона почала нову — про Конора.

Фільм починався рано, тому Джес запропонувала піти на вечірній сеанс, а потім поїсти. Я з радістю пристала на її пропозицію. Зрештою, я отримала те, чого так прагнула, — тепер Чарлі не звинувачуватиме мене.

Я говорила з Джес протягом усіх анонсів і реклам, тож змогла легко випустити їх з уваги. Та коли почався фільм, я рознервувалася. Молода пара гуляла пляжем, тримаючись за руки і трохи фальшиво виявляючи взаємну ніжність. Я ледь стрималася — мало не затулила вуха й не почала бубоніти собі під ніс. Я не витримаю любовної історії!

— Я думала, що ми прийшла на фільм про зомбі, — зашипіла я до Джесики.

— А це і є фільм про зомбі.

— Тоді чому нікого не їдять? — запитала я у відчаї. Вона подивилася на мене круглими, повними жаху очима.

— Упевнена, що скоро почнеться і це, — прошепотіла вона.

— Я принесу попкорн. Тобі взяти?

— Ні, дякую.

Хтось прошипів на нас із переднього ряду.

Я трошки потягнула час біля прилавка, дивлячись на годинник і міркуючи над тим, скільки хвилин із півторагодинного фільму присвячено романтичному вступу. Я вирішила, що десяти хвилин цілком достатньо, але все-таки зупинилася біля самих дверей і прислухалася. До мене долинули жахливі крики з динаміків, і я збагнула, що прочекала саме стільки, скільки треба.

— Ти все проґавила, — пробурмотіла Джес, коли я сіла у своє крісло. — Тепер майже всі перетворилися на зомбі.

— Була велика черга.

Я запропонувала їй трохи попкорну. Вона взяла цілу жменю.

Решта фільму складалася з жахливих атак зомбі й безкінечного лементу кількох людей, що досі були живі, — їхня кількість швидко скорочувалася. Я гадала, що такий фільм ніяк не вплине на мене. Але я почувалася якось незручно і спочатку не могла зрозуміти чому.

Все було нормально майже до самого кінця, аж поки я не побачила, як виснажений зомбі мчить за своєю останньою живою жертвою. Тоді я й зрозуміла, в чому справа. В кадрі з’явилося сповнене жаху обличчя головної героїні, а тоді мертве нерухоме обличчя її переслідувача — почергово то одне, то друге, все ближче й ближче.

Я зрозуміла, щó нагадала мені ця сцена.

Я підхопилася.

— Куди ти? Залишилося не більше двох хвилин, — прошипіла Джес.

— Я хочу пити, — пробурмотіла я, кинувшись до виходу.

Я сіла на лавочку біля кінотеатру і намагалася не думати про життєву іронію. Але іронія полягала в тому, що кінець кінцем я також закінчу як зомбі. Все йшло до того.

Не те щоб я ніколи не хотіла стати казковим чудовиськом — просто я не воліла бути безглуздим трупом, який ожив. Запанікувавши, я потрусила головою, намагаючись урвати цей ланцюжок думок. Я не маю права думати про свої колишні мрії.

Було важко усвідомлювати, що я вже не головна героїня, що моя історія давно закінчилася.

Джесика вийшла з кіно і якусь мить вагалася, не знаючи, де мене шукати. Коли вона мене побачила, то трохи розслабилася, та тільки на якусь мить. Тоді вона глянула на мене роздратовано.

— Невже фільм був застрашний для тебе? — поцікавилася вона.

— Так, — погодилася я. — Мабуть, я справжня боягузка.

— Це смішно, — насупилася вона. — Я думала, що тобі не страшно: я постійно репетувала, а ти не зойкнула жодного разу. Тож я не зрозуміла, чому ти втекла.

Я знизала плечима.

— Просто злякалася. Зрештою вона трохи розслабилася.

— Гадаю, це був найстрашніший фільм, який тільки мені траплявся. Б’юсь об заклад, що сьогодні нам снитимуться кошмари.

— Це точно, — сказала я, намагаючись опанувати голос. Було очевидно, що мені снитимуться кошмари, але не про зомбі. Джес крадькома глянула на мене й одразу ж відвела очі. Мабуть, голос мене підводив.

— Де б ти хотіла поїсти? — запитала Джес.

— Мені байдуже.

— Гаразд.

Поки ми йшли, Джес почала розводитися про головного героя фільму. Я кивала, коли вона говорила про його шарм і чутливість, хоча й не могла згадати у фільмі жодного чоловіка не-зомбі.

Я й не дивилася, куди Джесика мене вела. Тільки відчувала, що стало темно й тихо. Я не одразу здогадалася, чому було так тихо. Джесика перестала бубоніти. Я глянула на неї, сподіваючись, що не ранила її почуттів.

Джесика не дивилася на мене. Її обличчя було напружене, вона роззиралася по боках і швидко йшла вперед. Я помітила, що вона поглядає то праворуч, то через дорогу, то перед собою.

Уперше я роззирнулася довкола. Ми були на невеличкому відрізку неосвітленого тротуару. Маленькі крамнички, вишикувані вздовж вулиці, були зачинені на ніч, у вікнах не горіло світло. За якихось півкварталу звідси знову світилося, і я побачила попереду золоті арки «МакДональдса», куди ми і прямували.

По той бік вулиці працював один заклад. Вікна були зачинені, й на стінах виблискували яскраві неонові знаки — реклама різних сортів пива. Найбільший яскраво-зелений знак «У Одноокого Піта» — назва закладу. Я подумала, що всередині все обставлено в піратському стилі. Металеві двері були прочинені. В залі горіло тьмяне світло. Долинав приглушений шум голосів, а стукіт льоду в склянках можна було чути навіть через дорогу. Біля дверей, спершись на стіну, стояли чотири чоловіки.

Я поглянула на Джесику. Її очі дивилися вперед, і вона швидко йшла. Вона не здалася мені наляканою — радше була просто настороженою, намагалася не привертати до себе уваги.

Я бездумно зупинилася, дивлячись на чотирьох чоловіків. Мною оволоділо потужне відчуття дежа вю. Це була інша дорога, зовсім інша ніч, але сцена була така сама. Один із чоловіків був невисокого зросту, чорнявий. Коли я зупинилася