Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- різко урвав Беґмена містер Кравч. - Дякую за чай, Везербі.

Він віддав Персі недопитий чай і зачекав, поки встане Лудо. Беґмен важко звівся на ноги, досьорбуючи останні краплі чаю. В кишенях у нього весело бряжчали монети.

- Бувайте! - попрощався він. - Будете зі мною у Верхній ложі - я коментуватиму матч! - Лудо помахав рукою. Барті Кравч стримано кивнув - і вони роз'явилися.

- Тату, а що відбувається в Гоґвортсі? - відразу запитав Фред. - Про що це вони казали?

- Скоро довідаєшся, - усміхнувся містер Візлі.

- Це таємна інформація - поки в міністерстві не вирішать її оприлюднити, - пихато сказав Персі. - Містер Кравч правильно зробив, що промовчав.

- Ой, Везербі, заткнися, - скривився Фред.

Наближався вечір і над наметовим містечком густою хмарою нависло загальне збудження. Застигле літнє повітря аж мерехтіло від хвилювання й очікування, а коли темрява завісою опустилася над тисячами чарівників, вони перестали прикидатися маґлами. Міністерство змирилося з неминучим і припинило марну боротьбу з відвертими й повсюдними проявами чарів.

На кожному кроці являлися з повітря торгівці, що несли таці або штовхали візочки з дивовижними товарами. Там були світлові стрічки (зелені для Ірландії й червоні для Болгарії), що вигукували імена гравців, гостроверхі зелені капелюхи, оздоблені танцюючими ірландськими трилисниками, болгарські шарфи з левами, що гарчали наче справжні, прапори обох країн, що виконували національні гімни, коли ними розмахувати. Були ще крихітні летючі моделі «Вогнеблискавок» та колекційні фігурки відомих гравців, які самовдоволено походжали по вашій долоні.

- Я ціле літо економив для цього кишенькові гроші, - пояснив Гаррі Рон, коли вони разом з Герміоною ходили поміж торгівцями, купуючи сувеніри. Рон придбав собі не тільки капелюха з танцюючим трилисником та велику зелену стрічку, а й маленьку фігурку Віктора Крума, болгарського ловця. Мініатюрний Крум швендяв туди-сюди по Роновій долоні, сердито зиркаючи на зелену стрічку над собою.

- Ого, ви подивіться! - вигукнув Гаррі, підбігаючи до візочка, з горою заповненого штуками, схожими на мідні біноклі з чудернацькими ручками та шкалами.

- Це всеноклі, - завзято пояснив чаклун-торгівець. - Показують повтори гри... можна сповільнені... а якщо треба, то дають рухомим рядочком прямий коментар матчу. Дешево... всього по десять ґалеонів.

- Краще б я оце не купував, - показав Рон на капелюха з танцюючим трилисником і жадібно глянув на всеноклі.

- Дайте три штуки, - рішуче звернувся до чаклуна Гаррі.

- Ні... не треба, - зашарівся Рон. Він завжди ніяковів у таких випадках, адже Гаррі, що отримав спадщину від батьків, мав грошей більше, ніж він.

- Зате на Різдво я тобі вже нічого не даруватиму, - сказав йому Гаррі, вкладаючи всеноклі у Ронові й Герміонині долоні. - Причому років десять поспіль.

- Тоді нехай, - усміхнувся Рон.

- Ой, Гаррі, дякую, - знітилася Герміона. - А я зараз дістану програмки, зачекайте...

Коли гаманці відчутно полегшали, друзі повернулися до наметів. Білл, Чарлі та Джіні також почіпляли на груди зелені стрічки, а містер Візлі тримав у руках ірландський прапор. Тільки Фред та Джордж не мали ніяких сувенірів, бо віддали Беґменові всі свої гроші.

І тут десь за лісом пролунав низький і гучний звук ґонґа. Відразу ж на деревах засяяли зелені й червоні ліхтарі, освітлюючи стежку до стадіону.

- Пора! - вигукнув містер Візлі, схвильований так само, як і всі. - Ходімо!

- РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ -

Кубок світу з квідичу

Стискаючи в руках сувеніри, всі на чолі з містером Візлі рушили по освітленій ліхтарями стежці до лісу. Навколо чулися вигуки, співи й сміх тисяч людей. Атмосфера гарячкової веселості мала заразливу дію, і Гаррі безупинно усміхався. Вони йшли лісом хвилин з двадцять, голосно перемовляючись і жартуючи, аж доки вийшли з протилежного краю, опинившись у затінку велетенського стадіону. Гаррі бачив лише частину неосяжних золотистих мурів, що були зведені навколо поля, але не сумнівався, що там би легко вмістилося з десяток великих соборів.

- Розраховано на сто тисяч глядачів, - сказав містер Візлі, помітивши ошелешене обличчя Гаррі. - Спеціальний загін міністерства з п'ятиста працівників трудився тут цілий рік. Кожен сантиметр оброблено маґлонепроникними чарами. Весь цей рік щоразу, як сюди наближалися маґли, вони зненацька згадували про якісь невідкладні справи, через які мусили мерщій повертатися... Та Господь з ними, - лагідно додав він, прямуючи до найближчого входу, де вже юрмилися галасливі чаклуни та чарівниці.

- Чудові місця! - вигукнула чарівниця-контролерка з міністерства, перевіряючи їхні квитки. - Верхня ложа! Сходами аж нагору, Артуре.

По сходах, що були встелені багряними килимами, вони посунули вгору разом з юрбою, яка поступово розсмоктувалася праворуч і ліворуч по ярусах. Нарешті опинилися в невеликій ложі у найвищій точці стадіону, якраз посередині між золотистими ворітьми. Зо два десятки позолочених крісел з багряною оббивкою стояло там у два ряди. Гаррі разом з Візлями зайняв передні місця й перед ним відкрилася дивовижна панорама.

Сто тисяч чаклунів і чаклунок займали свої місця на трибунах, що оточували незліченними рядами довге овальне поле. Все було просякнуте загадковим золотистим сяйвом, що його випромінював ніби сам стадіон. Поле згори здавалося гладеньким, мов оксамит. На кожному його краю стояли три стовпи по п'ятнадцять метрів заввишки з кільцями вгорі. Якраз навпроти Гаррі, майже на рівні його очей, височіло велетенське табло у формі класної дошки. Здавалося, ніби невидима велетенська рука писала там золоті літери, а потім їх витирала. Гаррі почав стежити за написами і зрозумів, що то була реклама.

«Волошка» - мітла для всієї родини. Надійна, безпечна, обладнана сигналізацією проти викрадення... Універсальний магічний плямочист «Місіс Шкряберз» - жодної цятки без жодної шматки!.. Останні новинки «Відьмоди» - Лондон, Париж, Гоґсмід...

Гаррі відірвав погляд від табло і глянув через плече, щоб побачити, хто ще сидить у їхній ложі. Поки що там не було нікого, крім них та ще якоїсь крихітної істоти на передостанньому місці ззаду. Істота з коротенькими ніжками загорнулася, мов у тогу, в кухонний рушничок, а обличчя затулила руками. Однак її довжелезні кажанячі вуха були на диво знайомі...

- Добі? - не повірив своїм очам Гаррі.

Крихітне створіння зиркнуло крізь пальці, виставивши величезні карі очі й носа завбільшки як чималий помідор. То був не Добі - хоч теж ельф-домовик, як і Гаррін друг. Колись Гаррі був визволив Добі від його попередніх хазяїв - родини Мелфоїв.

- Панич назвав мене Добі? - здивовано пискнув ельф, не приймаючи пальців з лиця. Його голос був ще пронизливіший, ніж у Добі, і Гаррі запідозрив, що ця істота