Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

Гоґвортських угідь. Не сумнівався, що вона теж про це подумала. Обоє аж підскочили, коли відчинилися двері й зайшли містер Візлі, Кінґслі та Білл.

На вечерю до них часто прибували інші члени Ордену, бо тепер їхня штаб-квартира перемістилася з площі Ґримо, дванадцять, у «Барліг». Містер Візлі пояснив, що після загибелі Дамблдора, їхнього тайнохоронця, всі ті, кому Дамблдор довірив таємницю про розташування штабу на площі Ґримо, ставали по черзі тайнохоронцями.

- А оскільки нас двадцятеро, то це дуже послаблює дію чарів Довіри. Удвадцятеро більше можливостей для смертежерів видобути з когось таємницю. Годі сподіватися, що вона втримається надовго.

- Але ж Снейп давно вже, мабуть, виказав смертежерам адресу? - запитав Гаррі.

- Річ у тім, що Дикозор захистив її кількома протиснейповими закляттями на той випадок, якщо він знову там з’явиться. Ми сподіваємося, що вони достатньо потужні, й не тільки його не підпускатимуть, а й запечатають йому рота, коли він захоче розповісти про цей будинок. Проте стовідсоткової певності немає. Це було б божевілля - і далі користуватися цим будинком як штаб-квартирою тепер, коли його захист такий ненадійний.

Того вечора на кухні зібралося стільки людей, що важко було орудувати ножами й виделками. Гаррі опинився пліч-о-пліч із Джіні. Згадка про те несказане, що майнуло між ними, викликала в нього бажання опинитися бодай через кілька душ від неї. Він як міг уникав торкатися її руки, і тому ледве міг різати курку.

- Нема новин про Дикозора? - спитав Гаррі в Білла.

- Жодних, - відповів Білл.

Вони не могли влаштувати йому похорон, бо Білл з Люпином так і не знайшли його тіла. Важко було з’ясувати, де він упав, беручи до уваги темряву й хаотичність бою.

- У «Щоденному віщуні» не було ані слова про його смерть чи про те, що знайшли його тіло, - вів далі Білл. - Та це ще нічого не означає. Зараз багато чого замовчується.

- І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від смертежерів? - через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою. - Тому, що розуміють, що в мене не було іншого вибору, чи тому, що не хочуть, щоб усі знали про Волдемортів напад на мене?

- Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі, ані масової втечі з Азкабану.

- Ну, так, навіщо ж казати людям правду? - скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: «Я не повинен брехати».

- Невже в міністерстві нема кому з ним боротися? - сердито запитав Рон.

- Та є, Роне, але люди залякані, - відповів містер Візлі, - бояться, що наступними зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку. Її вже кілька тижнів не бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що він там розробляє хоч якийсь план.

У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.

- Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, ’Аггі, - сказала Флер, коли всім подали десерт. - Для весілля, - пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд. - Сегед наших гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к’елиха шампанського в когось не гозв’яжеться язик.

Гаррі зробив з цих слів висновок, що вона й далі підозрює Геґріда.

- Слушно, - сказала місіс Візлі з чільного місця за столом. Начепивши на кінчик носа окуляри, вона переглядала велетенський перелік справ, які треба було зробити, нашкрябаний нею на довжелезному сувої пергаменту. - Роне, ти нарешті прибрав у своїй кімнаті?

- Навіщо? - вигукнув Рон, спересердя кинувши ложку. - Навіщо прибирати в моїй кімнаті? Нам з Гаррі вона подобається така, як є!

- Юначе, за кілька днів - весілля твого брата...

- Вони що, братимуть шлюб у моїй кімнаті? - лютував Рон. - Ні! То навіщо, заради Мерліна, з його обвислим лівим...

- Не говори так з матір’ю, - суворо урвав його містер Візлі. - І роби, що сказано.

Рон сердито зиркнув на батьків і накинувся на останні шматочки яблучного пирога.

- Я допоможу, там же й мої лахи, - сказав Гаррі Ронові, проте місіс Візлі заперечила:

- Ні, любий Гаррі, краще допоможи Артурові почистити курник, а тобі, Герміоно, я буду вдячна, якщо ти перестелиш постіль для мосьє й мадам Делякурів, ти ж знаєш, вони прибувають завтра, об одинадцятій ранку.

Та виявилося, що біля курчат роботи мало.

- Не варто, е-е, казати про це Молі, - попросив містер Візлі Гаррі, заступаючи вхід у курник, - але, е-е, Тед Тонкс прислав мені те, що лишилося від Сіріусового мотоцикла, і я, е-е, переховую... тобто зберігаю його тут. Фантастичні речі: там є вихлопна ніжка... здається, так воно називається... є чудесний акумулятор і є чудова нагода з’ясувати, як діють гальма. Я хочу його скласти знову, якщо Молі не... тобто, якщо я матиму час.

Коли вони повернулися в дім, місіс Візлі ніде не було видно, тож Гаррі крадькома піднявся до Ронової кімнатки на горищі.

- Та прибираю, прибираю!.. А, це ти, - полегшено зітхнув Рон, коли в кімнату зайшов Гаррі. Рон знову ліг на ліжко, з якого, здається, щойно встав. У кімнаті був такий самий розгардіяш, як і впродовж усього тижня. Єдина зміна - що в кутку сиділа Герміона, в ногах якої муркотів її пухнастий рудий Криволапик, а вона сортувала на дві величезні купи книжки, з яких деякі, як упізнав Гаррі, належали йому.

- Здоров, Гаррі, - привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.

- А як тобі вдалося змитися?

- Ой, просто Ронова мама забула, що вчора ми з Джіні вже перестелили постіль, - пояснила Герміона, кинувши на одну купу «Нумерологію і граматику», а на другу - «Розквіт і занепад темних мистецтв».

- Ми саме говорили про Дикозора, - сказав Гаррі Рон. - Я думаю, він вижив.

- Але ж Білл на власні очі бачив, як у нього влучило смертельне закляття, - засумнівався Гаррі.

- Воно-то так, але Білла теж обстрілювали, - не здавався Рон. - Може, він щось не те побачив?

- Навіть якщо смертельне закляття й не влучило, він усе одно впав метрів із