Читати книгу - "Пес Баскервілів"

не хочете ви. докторе Ватсон, піти на гору й поглянути на мою колекцію лускокрилих. Я гадаю, що це найповніша колекція в усій південно — західній Англії. Поки ви її оглянете, обід буде готовий.

Я не пристав на умовлення залишитись пообідати і зараз же пішов додому тією самою стежкою, якою прийшов сюди. Але, очевидьки, була друга, більш пряма стежка, бо не встиг я дійти до дороги, як був вражений, побачивши, що Беріл Стейплтон сидить тут на камені. Обличчя її зашарілось і від цього було ще краще.

Вона тримала руку на боці.

— Я всю дорогу бігла, щоб перейняти вас, докторе Ватсон. — сказала вона. — Я не мала навіть часу надіти капелюха. Мені не можна довго залишатися, а то брат шукатиме мене. Я хотіла вам сказати, яка я засмучена своєю дурною помилкою. Будь ласка, забудьте мої слова, що не мають жодного до вас відношення.

— Я не можу їх забути, пані Стейплтон. Я друг сер Генрі, і його спокій дуже близько обходить мене. Скажіть мені, чому вам так хотілось, щоб сер Генрі повернувся в Лондон?

— Жіночі примхи, докторе Ватсон. Коли ви краще узнаєте мене, ви зрозумієте, що я не завжди можу пояснити те, що я кажу або роблю.

— Ні, ні, я пам’ятаю тремтіння вашого голосу. Будь ласка, прошу вас, пані Стейплтон, будьте відверті зі мною, бо від того часу, як я тут, я почуваю, що навколо мене згущаються тіні. Життя стало скидатися на цю велику Ґрімпенську трясовину з зеленими плямами всюди, де можна загинути, не маючи поводиря, що може показати вірний шлях. Скажіть же мені, що ви мали на думці, і я обіцяю передати ваше попередження сер Генрі.

Вираз нерішучості пробіг по її обличчю, але погляд знову став жорстоким, коли вона мені сказала:

— Ви надаєте дуже великого значення моїм словам, докторе Ватсон. Мій брат і я були дуже вражені смертю сер Чарлза. Ми були дуже близькі йому; його улюбленою прогулянкою була стежка через болото до нашого дому. На нього справило велике враження прокляття, що тяжіло над його родом, і коли сталася його трагічна смерть, я природно відчула, що мусять бути підстави тому страхові, який він виявляв. Через те я впала в розпач, коли другий член родини приїхав, щоб оселитися тут, і вважала, що його слід попередити проти небезпеки, що йому загрожує. От і все, що я хотіла сказати.

— Але якого роду небезпека?

— Ви знаєте історію про пса?

— Я не вірю таким дурницям.

— А я вірю. Коли ви маете будь — який вплив на сер Генрі, то вивезіть його з місця, яке було завжди фатальне для Баскервілів. Світ широкий. Навіщо ж йому жити в небезпечному місці?

— Тому, що це небезпечне місце, він і вирішив тут жити. Такий характер сер Генрі. Я боюсь, що коли ви не дасте мені більше точних відомостей, то я не зможу повести його звідси.

— Я нічого не можу сказати певного, бо нічого певного не знаю.

— Дозвольте мені, пані Стейплтон, запропонувати вам ще одне питання. Коли ви нічого іншого не хотіли сказати, то чому ви не хотіли, щоб ваш брат чув вас? Тут нічого немає такого, проти чого він міг би повстати, або хто — небудь інший.

— Мій брат пристрасно бажає, щоб у Баскервіль Гол хтось жив, бо він вважає, що це було б на користь бідному народові який живе на болоті. Він буде дуже незадоволений, коли довідається, що я сказала таке, що може змусити сер Генрі виїхати звідси. Але я тепер виконала свій обов’язок і не скажу більш нічого. Мені треба вернутися додому, інакше він шукатиме мене і запідозрить, що я бачилась з вами. Прощавайте.

Вона повернулась і за кілька секунд зникла між камінням, а я, пригноблений непевним страхом, пішов у Баскервіль Гол.

Розділ 8
Перше донесення Доктора Ватсона

Від цього часу я буду йти за подіями, переписуючи свої ж листи до Шерлока Голмза, що лежать переді мною на столі. Одна сторінка бракує, а решту точно переписано. І вони передають мої почуття та підозру більш докладно, ніж могла б це зробити моя пам’ять, хоч як я ясно пам’ятаю ці трагічні події.

Баскервіль Гол

13 ого жовтня

Любий Голмзе,

З моїх колишніх листів та телеграм ви добре знаєте всі ці події, що трапились у цім куточку.

Останніми днями я не посилав вам жодного донесення, бо до сьогоднішньої ночі не трапилось нічого, що варто було б уваги. А сьогодні трапилась дуже дивна річ. про яку я вас повідомлю у свій час. Але насамперед я мушу повідомити вас і про деякі інші справи.

Одна з них, про яку я говорив дуже мало, — злочинець — втікач. Є цілковиті підстави вважати, що він зовсім пішов з цієї місцевості, а це становить велику полегкість для поодиноких господарів на болоті. Минуло два тижні від часу його втечі з в’язниці, і від того часу нічого не було чути про нього. Цілком неможливо, щоб він міг так довго триматися на болоті. Звичайно, щодо можливості ховатися, то в цьому він не мав би скруту. Кожна кам’яна халупа могла б бути йому за притулок, але на болоті нема чого їсти, хіба що тільки б він піймав та зарізав одну з фермерських овець. Через те гадаємо, що він пішов геть, і фермери почали спати міцніше.

У нашому домі нас четверо дужих чоловіків, отже, ми можемо оборонити себе, але признаюсь, що мені було моторошно, коли я думав про Стейплтонів. Вони живуть на багато миль від усякої допомоги. В їхньому домі одна покоївка, один старий слуга, сестра й брат — не дуже сильний чоловік. Вони були б беззахисні в руках такого одчайдушного розбійника, як цей нотінггільський злочинець, якби йому удалось пробратись до них.