Читати книгу - "Її сукня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ I
Рівне, наші дні
Сутінки м’яко огортали місто. Ніла поволі простувала вулицею, відчуваючи, що… все. От і все. Фінал історії. Завершення роману. Кінець її життю…
Не відчувала гострої потреби насолодитися сповна останніми митями життя, як нібито мала б — колись читала про те у книжках. Хотілося лише сховатися кудись у тихий і глухий закуток, щоб її не знайшли ні вві сні, ні наяву. Однак це було нереально…
Лишилось довести до пуття всі особисті справи, надіслати у видавництво рукопис, розпрощатися з Маринкою й Денисом. А ще Сашком, якого, між іншим, днями мають виписувати з лікарні — хоч би встигнути до нього забігти… Батькам і бабусі нічого не казатиме — навіщо? Аби зчинити паніку? Їй по саме горло вистачає власної, внутрішньої паніки, з якою безперестанку бореться от уже дев’ять місяців.
Дев’ять місяців працювала над романом, мовби виношувала дитя… А «народивши», себто завершивши, — лишила свій фантастичний світ і опинилася в реальності, котра аж ніяк не тішила своєю правдивою жорстокістю… Гаряча самовіддача обернулась байдужістю. Долало непереборне відчуття, що хтось добряче її використав, мов якийсь інструмент, і полишив. І начебто результату досягнуто, але й купа побічних ефектів присутня. Головним з яких, як виявилось, була смерть…
Пригадувала події з життя тієї жінки, виразними картинками спалахували вони в її мозку. Доля добряче нею пожбурила… Шкода, невідомо, як по тому склалось її життя, що було з її сином Айдаром. Видиво обірвалось, коли справа дійшла до статуетки. Отже, вона належала цій жінці.
Однак що їй з того? Що їй з того тепер?
Ніла майже прокинулась. Себто, прокинулась свідомість. Тіло ще спало. Зараз. Зараз прийде вона. Тепер її час. За мить у коридорі почулись обережні кроки. Ніла, як завше, не могла впоратись із почуттям страху, хоч знала, що боятися нічого; кров мимоволі захолонула в жилах, крижаний холод страху міцно оповив нерухоме тіло.
Скрип дверних завісів, шурхіт сукні — вона вже у кімнаті. Якби ж вдалось розплющити очі, щоб знову її побачити. Все ж хотілося б подивитись їй у вічі після всього, що дізналась про неї… Ніла напружилась, проте лише вузька щілина у повіках дозволила помітити тонкий жіночий силует, оповитий, мов маревом, довгим волоссям.
Вона вже майже поряд…
«я все бачила…»
«знаю, це ж я тобі все показала»
«але навіщо? і до чого тут я?..»
«то ти не зрозуміла… мій Айдарчик, мій синочок… це ж твій дідусь…»
«мій… мій хто?..»
«твій дідусь»
«але… але в мене не було дідуся Айдара!»
«дивна ти людино, йому дали інше ім’я! цим же внесли дисгармонію в його життя…»
Горло зчавив болючий клубок. Думки хаотично зароїлись у мозку, а часу було обмаль — будь-якої миті тіло може пробудитись і все обірветься…
«виходить, у мені є казахська кров?..»
«ти не знала…»
«не знала… дідусь цього не розповідав, звідки ж мала дізнатись?..»
«шлях між Казахстаном та Україною протоптувало вже не одне покоління наших предків…»
«чому… чому після обряду із сукнею все пішло не так?..»
«ти так вважаєш? я теж так думала якийсь час. насправді все було чудово після того обряду, ми дуже зблизилися з моїм Айдаром… доторкнулись до справжнього, вічного… а те, що рано відійшли в інший світ, — хіба так суттєво? на землі всі ми лише тимчасові візитери… душі ж — вічні… ми й досі разом, майже… майже разом, це головне, ось так… знайди мою сукню, вона в твоєї бабусі, по матері, візьми собі»
«так, обов’язково знайду, якщо… якщо встигну…»
«передаси її потім своїй доньці»
«я… я маю померти, не буде ніякої доньки…»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її сукня», після закриття браузера.