Читати книгу - "Присмак волі"

Ще, ще, ще, ще, ще ближче, Присунься ще ближче. Ой, дай мене за такого, Що не має вуса, Він на мене замор... Він на мене заморгає, А я засміюся. Ще, ще, ще, ще, ще ближче, Присунься ще ближче. Ще, ще, ще, ще, ще ближче, Присунься ще ближче.

Заскрипіли ворота, і почувся голос матері Даринки:

— Доню, йди до хати, вже пізно!

Дівчина відірвалася від хлопця і, махнувши хусткою, побігла до хати.

У понеділок, у другій половині дня, Андрій завітав до Тимоша, щоб податися купатися до річки разом із дівчатами. Тиміш уже чекав на нього, і хлопці попрямували до Даринчиного двору. А потім утрьох пішли за Орисею.

На річці вже зібралося багато хлопців і дівчат. Хто хотів купатися, роздягалися окремо і йшли у воду: хлопці — в одній заводі, а дівчата — в іншій, були розділені лиш заростями оситнягу.

Андрієві так кортіло поплавати разом із Даринкою, але не насмілився перебратися через переділ. Скупавшись, швидко одягнувся і присів у холодку біля гурту хлопців, які грали в лаптя. Били по долоні того, хто стратив, і він угадував, чия рука вдарила.

Підійшли дівчата і, зібравшись у коло, завели пісню про русалок, що можуть жити у воді та житах після Трійці.

Ой, біжить, біжить мила дівчина, А за нею русалочка: «Ти послухай мене, красна панночко, Загадаю тобі три загадочки, Як угадаєш — до батька пущу, А не вгадаєш — до себе візьму: — Що росте без кореня? — Що біжить без повода? — А що цвіте без цвіту? » Панночка загадку не відгадала. Русалочка панночку залоскотала.

Хто відповість на загадки, тому не страшні русалки. Тоді їх можна не боятися без пучків полину чи любистку... І всі одночасно підспівали:

Камінь росте без кореня, Вода біжить без повода, А папороть цвіте без цвіту!

Усі по черзі розповідали страшні історії про зустрічі з русалками, про те, що вони полюбляють ловити молодих дівчат і лоскотати їх до смерті. Ну, а як і хлопець гарний попадеться їм і пристане на їхні умовляння, то і йому не оминути смерті. Так настрахали своїми оповідями, що бідна Даринка вся тремтіла побіля Андрія. Він прихилив дівчину до себе і, гладячи її плечі, заспокоював збентежену душу.

Наближався вечір, і Андрій бажав, щоб сонечко скоріше котилось до заходу, бо тоді вони знову лишаться самі. Він стільки гарних слів міг би сказати Даринці... От нарешті всі вгомонилися. Кожен із парубків мріяв провести цей вечір з коханою чи з нареченою. Дівчата, у яких були хлопці, притулялись до них, бо після таких балачок багатьом хотілося піти подалі від води і відчувати поряд плече захисника.

Побродивши з декількома парами по лузі, Андрій з Даринкою відділились і до глибокої ночі милувалися сяючими зорями небосхилу.

Наближалося свято Івана Купала, а там уже й друга косовиця скоро, а роботи по господарству так багато, що не кожного вечора можна було побачити Даринку.

Напередодні свята зустрілися з Тимошем і пішли радитися з дівчатами, де буде свято цього року і хто робитиме Купала та Марену. Домовилися, що Марену зроблять дівчата, а Андрій з Тимошем — Купала зі снопів жита. Натягнуть на нього стару сорочку і кучму... Гарний буде Купала! Надвечір у домовленому місці збиралась доросла молодь, понабігали й підлітки, бо вони нетерпляче чекали цього свята, без них нічого не обійдеться.

Поставили Купала посеред галявини. Дівчата — у вінках, хлопці також уквітчані квітами і травами, поділились на пари. Ходили колами навколо Купала, співали пісні, жартували і домовлялися не спати, а цвіт папороті шукати. Хто його знайде, той вмить ясновидющим стане.

От ходили, співали, гралися і згадали про Марену. Юрба кинулась до річки — топити цю Марену. Пошматували її та й кинули у воду, а самі дівчата стали у воду віночки класти: хто зі свічкою, а хто просто пускає, на милого ворожить. Хлопці в цей час не підходили до дівчат.