Читати книгу - "І раптом стукіт у двері"

class="book">«Сонце завжди сходить, — подумав увічливий хлопчик про себе і нахилився підняти модель з газону, — а я ніколи не запізнююсь».

Коли ввічливий хлопчик повернувся додому, його мама все ще плакала у вітальні, тримаючись за руку. Батька там не було. Вона сказала, що він спить у спальні, тому що прийшов із нічної зміни, а вона йде готувати ввічливому хлопчику на вечерю Яєчний Сюрприз. Двері до спальні були прочинені, і ввічливий хлопчик легким рухом їх відчинив. Батько лежав на ліжку одягнений і взутий. Він лежав на животі з відкритими очима, і коли ввічливий хлопчик зазирнув усередину, він запитав, не підводячи голови з ліжка:

— І як модель літака?

— Добре, — відповів ввічливий хлопчик, а коли відчув, що сказаного недостатньо, додав: — Справді добре.

— Ми з мамою іноді сваримось і говоримо одне одному образливі речі, — сказав батько, глянувши на підлогу, а потім на нього, — але знай, що я завжди любитиму тебе. Завжди. Незалежно від того, хто б і що не казав. Розумієш?

— Так, — кивнув ввічливий хлопчик і заходився зачиняти за собою двері. — Я знаю. Дякую.

Містік

Чоловік, який знав, що я збираюся сказати, сидів поряд зі мною в літаку з дурнуватою посмішкою, приклеєною до обличчя. В ньому дратувало те, що, не будучи розумним чи навіть чутливим, він знав геть усі слова, що я збираюся сказати, і зумів промовити їх на три секунди раніше за мене.

— Ви продаєте «Ґерлен Містік»? — запитав він у стюардеси за хвилину переді мною, і вона відповіла йому ортодонтичною посмішкою, сказавши, що залишився тільки один флакон. — Моя дружина божеволіє від цих духів. Якщо я повертаюся з подорожі і не привожу їй флакон «Містік» із дьюті-фрі, вона каже мені, що я більше її не кохаю. Якщо я наважуся прийти додому бодай без одного флакону, у мене будуть проблеми.

Все це мали бути мої слова, але чоловік, який знав, що я збираюся сказати, вкрав їх у мене. Він не проґавив жодної деталі. Щойно шасі торкнулися землі, як він за секунду переді мною ввімкнув свій телефон і сказав своїй дружині:

— Я щойно приземлився, — сказав він їй. — Вибач. Я знаю, що це мало бути вчора. Вони скасували рейс. Ти не віриш мені? Сама перевір. Зателефонуй Ерікові. Я знаю, що не віриш. Я можу дати тобі його номер просто зараз.

У мене теж був турагент на ім’я Ерік. І він мені теж збрехав.

Поки літак їхав до терміналу, він усе ще розмовляв, відповідаючи на запитання, на які мав відповідати я. Без тіні емоції, як папуга у світі, де час тече у зворотному напрямку, повторюючи те, що збираєшся сказати, замість того, що вже було сказано. Його відповіді були найкращими з усіх можливих в обставинах, що склались. Його ситуація не була аж надто серйозною, вона зовсім не була серйозною. Моя ситуація також такою не була. Моя дружина не встигла відповісти на мій дзвінок, але, слухаючи чоловіка, який знав, що я збираюся сказати, мені закортіло перервати дзвінок. Просто слухаючи його, у мене склалося враження, що яма, в якій я сидів, була настільки глибокою, що якби я зумів звідти виборсатись, то потрапив би в іншу реальність. Вона б ніколи не вибачила мені і ніколи б мені не повірила. Ніколи. Відтепер кожна подорож була би пеклом на землі, а час між подорожами — навіть іще гіршим. Він вів усе далі й далі, видобуваючи з себе всі ті речення, які я придумав, але ще не висловив. Вони просто витікали з нього. Тепер він завівся, підвищивши голос, як потопельник, що відчайдушно намагається втриматися на плаву. Люди почали покидати літак. Він підвівся, не припиняючи розмови, згріб свій ноутбук вільною рукою і попрямував до виходу. Я побачив, як він залишив пакет, який він сховав у багажному відсіку над головою. Я побачив, що він його забув, і нічого не сказав. Я просто залишився на місці. Поступово літак спорожнів, у ньому зосталися лише огрядна релігійна жінка з цілим виводком дітлахів і я. Я підвівся і відчинив багажний відсік, немовби це було для мене найприроднішою справою у світі. Я взяв пакет із дьюті-фрі, немовби він завжди належав мені. Всередині був чек і флакон «Ґерлен Містік». Моя дружина божеволіє від цих духів. Якщо я повертаюся з подорожі і не привожу їй флакон «Містік» із дьюті-фрі, вона каже мені, що я більше її не кохаю. Якщо я наважуся прийти додому бодай без одного флакону, у мене будуть проблеми.

Художня творчість

Перше написане Майєю оповідання було про світ, де люди замість репродукування розщеплюються надвоє. У тому світі кожна людина могла в будь-який момент перетворитися на двох істот однакового віку. Дехто вдається до такого в молодості; наприклад, вісімнадцятирічна дівчина може розщепитися на двох дев’ятирічних дівчаток. Інші чекають, поки не утвердяться у професійному і фінансовому плані, і вдаються до такого кроку лиш у середньому віці.

Героїня оповідання Майї — нерозщеплена. Їй вісімдесят років і, незважаючи на сильний тиск з боку суспільства, вона опирається розщепленню. Наприкінці оповідання героїня вмирає. Не зважаючи на фінал, це було добре оповідання. У фіналі було щось депресивне. Депресивне і передбачуване. Але на курсах цей фінал її оповідання отримав купу компліментів. Викладач, який був, типу, відомим письменником, хоча Авіад ніколи не чув про нього, сказав їй, що в банальності її фіналу є щось дуже зворушливе, або якесь подібне лайно. Авіад побачив, наскільки втішив її цей комплімент. Розповідаючи йому про