Читати книгу - "Війни художників"

від керівника згаданого відомства Мензіса.

Молотов не знав, що МІ-6 розпочала кампанію з дезінформації радянського керівництва, а тому зняв трубку і попросив з’єднати його з Ближньою дачею. Трубку взяв черговий офіцер Іван Богданов. А потім Молотов почув голос Сталіна:

— Слухаю…

* * *

Берія, сідаючи в машину, сказав Саркісову:

— Герасимова я візьму на себе. А ти їдь у Контору і дізнайся, хто по лінії виставки контактував із цим Берзіним. Хай як слід промацають цих людей. Мені здається, що Берзін був ворогом народу. Або англо-французьким шпигуном. Він був у Франції й Англії. Міг там знюхатися з троцькістами або білоемігрантами. А ще нехай наші люди кілька тижнів простежать за дружиною Молотова.

Очі Саркісова округлилися:

— За дружиною голови Раднаркому? — він ковтнув слину.

— Запам’ятай, Саркісов: сьогодні голова — завтра ворог народу! Для партії і товариша Сталіна немає авторитетів. До речі, для товариша Берії також. Дружина Молотова — жидівка. Подивися, з ким вона контактує за кордоном. Усі міжнародні єврейські організації! А жидів завжди контролювали американці. Чиї союзники американці сьогодні? Англійців і французів. Зрозумів?

— Так точно, товаришу нарком, зрозумів, вибачте за політичну короткозорість!

— Що ти зрозумів зі своїми шістьма класами? Перл дуже охоча до любовних утіх. Кам’яна задниця якось, хильнувши зайвого, сам пожалівся на це Кобі, а той сказав мені. Уяви, що та жидівка за нашими спинами знюхається з ворогом народу або шпигуном? Та й сам Молотов нам за таку інформацію тільки подякує. Словом, знайдеш коханця Карповської, партія не залишить цей вчинок без подяки.

Рафаель Саркісов справді мав 6 класів освіти. Трудову діяльність розпочав водієм тюрми НКВС — водив «чорного воронка». Потім працював особистим водієм Лаврентія Берії. Останній взяв його до себе ординарцем, а згодом зробив помічником. Саркісов був відданий Лаврентію Берії до останнього ґудзика на мундирі.

* * *

Нагляд за Перл Карповською — Поліною Жемчужиною-Молотовою — дав результат вже за тиждень. Агенти Саркісова доповіли Берії, що Поліна Молотова вийшла зі свого дому ввечері 20 березня, коли Кам’яна задниця саме був на засіданні Раднаркому. Сіла за кермо свого «Mercedes-Benz 540К», подарованого після підписання пакту з Ріббентропом концерном «Мерседес» Молотову. Заревів мотор з фантастичною потужністю — півтори сотні кінських сил, й автомобіль почав швидко набирати швидкість. Агенти кинулися слідом на старенькому ЗІСі.

Автомобіль повернув від центру і помчав на південний захід столиці. Агенти намагалися не відстати. Перл-Поліна виявилася чудовим водієм. Користуючись перевагою в потужності, вона один за одним обганяла автомобілі, що йшли в попутному напрямку. І агентам НКВС вартувало величезних зусиль не відстати. Урешті-решт вони втратили автомобіль Перл з поля зору в районі станції метро «Площа Свердлова». Кружляючи між будинками близько двох годин, вони таки знайшли «мерседес» неподалік Москви-ріки біля невеликого, але гарного будиночка. Агенти перелізли через паркан і побачили в щілину між завісами, як Перл-Поліна прощається з… іншою жінкою. Вони довго цілувалися і про щось говорили в передпокої. Та, з якою цілувалася Перл Карповська, була в негліже. У кімнаті було розібране ліжко.

Агенти прослідкували шлях «мерседеса» аж до Кремля. Перл повернулася додому, коли Молотов ще був на засіданні Раднаркому. Швидко було встановлено особу господині будиночка на березі Москви-ріки. Нею виявилась секретарка і коханка наркома оборони Ворошилова — Надія Тузова.

20 березня 1940 року, 9 год. 45 хв.

Москва

За кілька годин після самогубства Берзіна в НКВС уже знали, що з ним по лінії організації виставки німецьких художників контактував художник Микола Гущенко. Ще за годину його знайшли в майстерні — на третьому поверсі будинку, що знаходився поблизу Трубної площі й Пташиного ринку.

Того дня Гущенко, як і завжди, близько дев’ятої ранку під’їхав до своєї майстерні. Привітно кивнув літній продавчині, яка біля входу накладала покупцям морозиво у паперові стаканчики. Через теплу весну ятки з морозивом з’явилися раніше, ніж зазвичай.

Піднявся брудними сходами на третій поверх. Його майстерня була однією з восьми на цьому поверсі. Традиційно коридором гуляв протяг із розбитої шибки, а від туалету в кінці коридору долинав запах нечистот і тютюну. Гущенко вставив ключ у шпаринку замка високих, із облізлими рештками фарби дверей. Але відчинити їх не встиг. На сходах почулися кроки. Він завмер, озирнувшись. Очікував побачити когось із художників — на третьому поверсі були лише майстерні.

Але то були не художники. Двері на початку довгого коридору заскрипіли, і з’явився молодик у сірому костюмі, цього ж кольору капелюсі й світлій сорочці без краватки. Слідом ішли ще двоє — чоловіки непевного віку: злі обличчя, темні костюми, сірі капелюхи й сірі краватки, схожі на конторських службовців, яким вчасно не видали зарплату.

— Громадянин Гущенко? — сухо запитав перший — худий чоловік із вилицюватим обличчям, тонкими губами і крупним кадиком, який з кожним словом «ходив» угору-вниз. Його очі холодно поблискували з-під крислатого капелюха.

— Так, — здивовано кивнув у відповідь Гущенко. Звернення «громадянин» замість традиційного «товариш» не обіцяло нічого хорошого. — Із ким маю честь?

— Слідчий, старший лейтенант НКВС Бібіков, — молодик тицьнув в обличчя Гущенкові червону книжку-посвідчення. — Ось ордер на обшук. Залежно від його результатів, вас буде заарештовано, або з вами будуть проводитися подальші слідчі дії.

Слідчий Бібіков діловито відсторонив його руку від замка, сам відімкнув двері, витягнув ключа і поклав до кишені. Прочинив двері. Двоє, безцеремонно штовхнувши Гущенка до майстерні, увійшли слідом.

Незважаючи на художника, відразу почали вивертати все з полиць і шаф. Альбоми, книги — їх швидко гортали і кидали на підлогу. Перекидали ескізи й полотна, що стояли попід стінами. Слідчий Бібіков сів за стіл і почав перекладати та переглядати папери. Було абсолютно очевидно, що це заняття приносить йому неабияке задоволення.

— Будь ласка, обережніше! — раптом голосно сказав Гущенко, який стояв під стіною,