Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Долина Чотирьох Хрестів

Читати книгу - "Долина Чотирьох Хрестів"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 29
Перейти на сторінку:
звістка про хроноскоп рознеслася по округу, виявилося, що майже кожен старожил знає кілька загадкових історій, розслідувати які з допомогою хроноскопа прямо-таки необхідно!.. Ми запідозріли, що радист, притягнувши з собою два громіздких і незручних пакунки, теж збирається повідомити нам якусь величезну таємницю, і не помилилися…

Обережно, не поспішаючи, радист розв’язав свої пакунки, і на столі перед нами з’явилися два пташині чучела: прекрасний білокрилий лебідь-кликун і рожева чайка. Гість відступив од столу на кілька кроків і, схиливши голову набік, розглядав птахів.

— Гарні! — промовив він нарешті.

— Гарні! — погодилися ми, не розуміючи, куди він хилить.

Радист взяв зі столу рожеву чайку, ніжно провів долонею по її спині і подав чучело нам.

— Візьміть, — урочисто промовив він. — Це вам, товаришу Берьозкін, і вам, товаришу Вербинін. Від мене особисто. Рідкісний птах. Із Японії в Арктику залітає…

Я розгублено взяв птаха, який дивився на мене чорним нерухомим оком.

— Чув про вашу роботу, — вів далі радист. — Сам з марковським дружком зв’язок підтримував. І про апарат ваш, про хроноскоп, чув. От і вирішив птаха подарувати, чайку рожеву…

Ми подякували радистові, він пожвавішав.

— Подобається, значить?.. І справді, диво — не птах, можна сказати! Або лебідь… Тільки я його не дарувати приніс, — ви вже пробачте, — а так, для розмови… Який красень! Скільки їх наді мною пролітало! Трублять, б’ють по небу білим крилом, і все на північ, усе на північ! А куди на північ — ось що я вас питаю?…Нема землі далі, сама крига. Крига й крига. Хоч до полюса лети, хоч за полюс… А восени назад, з півночі летять. І знову над нами.

Ми не розуміли свого гостя, та перепитувати не наважились, — він, здавалося, згадав щось дуже дороге, давно минуле, але незабутнє.

— Люблю загадкові історії, — признався радист. — Ось тільки бачу, не розумієте ви мене. Так от, значить, треба по порядку розповідати. Може зацікавитесь, і машинка ваша щось… Слухатимете?

Ми, безумовно, погодились, і наш гість, закохано поглянувши на лебедя, зручніше вмостився на стільці.

— Проста історія, — задумливо сказав він. — Нічого в ній хитромудрого нема, а пояснити — не можу. На Врангелі зимував я. Кілька років зимував. Уперше ще до війни приїхав, війну всю там пробув. Потім на материку відпочив і знов на Врангеля попросився. В п’ятдесят п’ятому році зовсім уже змінився, тепер на Анадирі працюю. Так от щороку над нами лебеді пролітали. Оці, кликуни. Один ключ. Деякі у нас гніздяться, а ці завжди мимо. Навіть не дивляться на наш острів. А чим поганий острів? Прямо-таки гарний острів, я вам скажу. Гори, болота. Вибирай місце до смаку! І песці водяться, і ведмеді, і лемінги! Від інших птахів відбою влітку нема, а ці… Отак, значить, мимо й летять…

Радист ненадовго замовк, ніби знову задумався над незрозумілим явищем, а я скористався хвилинною паузою і зауважив, що такі випадки наука знає давно…

— Такі, та не зовсім, — перебив мене радист. — Я на Півночі всього наслухався. І про невідкриті землі чув, і про птахів, що, як і наші лебеді, над кригою літають… — Радист підозріливо дивився на мене, боячись, щоб я знов не почав викладати свої міркування, та я вирішив мовчати.

— Було це в п’ятдесят четвертому році, в червні, — вів далі радист. — Якраз місяців за три до того на північ від Врангеля станцію «Північний полюс-4» організували, за триста п’ятдесят кілометрів від острова, майже на сто вісімдесятому меридіані, який через острів проходить. І от летять наші трубачі, як завжди, повз острів. І чого це мені раптом спало на думку — не знаю. Тільки дав я радіограму на станцію, там радистом мій знайомий був, — так, мовляв, і так, подивись, чи не прилітатимуть лебеді, не розумію, куди вони прямують… І що б ви думали? Долетіли лебедики до станції і давай кружляти, і давай кружляти! І все нижче з кожним кругом спускаються, і кричать так жалібно… Вся станція дивиться на них, хлопці жартують, думають: лебеді їх вітають, а ті покружляли, покричали і давай знову висоту набирати… А далі зовсім незрозуміле почалося. Шугнув ключ в піднебесся і розділився там на два табуни. Більший табун — на схід повернув, прямо до Америки пішов. А менший — назад полетів… Усе це радист відстукав і зовсім з пантелику мене збив. Самі розміркуйте, чого лебедям прямо в океан, до полюса, летіти, якщо потім одні звертають до Америки, а інші назад повертаються?

Радист подивився на мене, пропонуючи висловитись.

— Хто ж його знає! — знизав я плечима.

— Ото ж то! — торжествував радист. — Ви поспішили з своїми поясненнями!

Я не заперечив, і він продовжив свою розповідь.

— На лебедів ми ніколи не полювали, звички такої не мали. Дуже благородний птах. А тільки наступного року не втримався я і пальнув по ключу. Збив одного красеня, — радист погладив чучело лебедя по спині. — І, уявляєте, саме в цього лебедя кільце па лапі виявилося. Написали ми, значить, куди слід, і відповідають нам, — лебедя окільцювали у Північній Америці, на Алясці… Тут уже й сумнівам кінець. Так от, значить, вони справді летять спершу прямо в океан, по сто вісімдесятому меридіану, а потім в Америку звертають і гніздяться на Алясці…

1 ... 20 21 22 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Чотирьох Хрестів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина Чотирьох Хрестів"