Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

— Андо був твій найкращий друг. А тепер?

Аарне сумно усміхнувся.

— Він і тепер мій друг. Але він ні в що не вірить, ні в що. Навіть вихваляється своїм скептицизмом. А це ж неправильно…

Індрек кивнув головою.

— На що він сподівається?

— На майбутнє.

— Дурниці. Треба діяти сьогодні, щодня.

— Добре, облишмо це, — зненацька перебив Аарне. — Я нещодавно був у Майї.

— Ну?

Аарне розповів майже все. Не сказав тільки, як витирали його сліди на підлозі. Коли він закінчив, Індрек мугикнув:

— Мг-г…

— Що?

Індрек не відповів, і важко було зрозуміти, що він хотів висловити цим «мг-г».

Починався грудень. Дні коротшали, ночі довшали.

Того дня був урок класного керівника. Корнель хвилин десять говорив на загальні теми, а потім несподівано сказав:

— Аарне Веенпере, у мене до вас є запитання. Думаю, що це зацікавить усіх…

Аарне підвівся, передчуваючи щось недобре.

— Запитання дуже просте. Скажіть, будь ласка, з яких дисциплін ви за останній тиждень не мали двійок?

Мовчання. Аарне здалося, що у великому пустому класі їх тільки двоє.

— Я чекаю…

Мовчання.

Такого нападу, та ще перед усім класом, Аарне від Корнеля не ждав. Глянувши на вчителя, він зрозумів, що це питання — тільки вступ…

— І ще… Ваша мати написала мені листа і просила запитати, чому на День Конституції ви не приїхали додому? Разом з неділею було два святкових дні. Ви залишились у Тарту. Ви знали, що на вас чекали вдома?

Аарне одразу ж усе зрозумів. День Конституції… так, п'яте і шосте грудня. Шостого ввечері вони з Майєю гуляли, обійшли майже все місто. Сльотавий і щасливий день…

— Скажіть, будь ласка, що ви робили у місті?

У класі залягла мертва тиша. Звідки Корнель узнав про це? Звідки? І, ніби у відповідь на свої думки, він почув голос учителя:

— Взагалі, я знаю все. Але хочу почути це з ваших уст…

Корнель постукав пальцем по склу на столі.

— Весь клас хоче про це знати!

— Я не хочу… — мовив хтось несподівано. Це був Андо.

Велике спасибі тобі, Андо!

— Тихше! — Корнель майже кричав. — Я чекаю. Ви, Андо… і так усе знаєте… звісно, ви не хочете…

— Я не можу відповісти на це запитання, — мовив Аарне. Він стояв дуже рівно.

— Тоді за вас відповім я… Ви всі ці дні гуляли з дівчиною. Ви занедбали навчання! Звісно, це ваше діло, хочете закінчити школу чи ні, одначе я змушений за вас відповідати. Тепер скажіть: коли цьому буде край? Що я маю відповісти вашій матері?

Знову мовчання.

— Я чекаю!

— На це запитання не можна так відповісти.

— Як?

— На це запитання не можна відповісти «так» чи «ні».

Всі думали, що Аарне лізе на рожен. Невідомо, чим ця історія скінчиться… В усякому разі всі принишкли. Аарне повторив:

— Я не можу відповісти на це запитання.

Корнель розумів це й сам. Він раптом обм'як, якось враз перетворився на старого і стомленого.

— Добре, я вживу заходів. Можете йти!

І вийшов з класу.

Для Аарне цей день був днем невдач. Становище настільки трагічне, що він взагалі не думав про його причини.

Йому осоружився весь світ. Світ був сірий. Аарне ненавидів Корнеля за його незрозумілий напад.

Вони з Андо вийшли зі школи. Заметіль вкривала дорогу і площу наче покривалом з білої марлі.

— Навіщо він все-таки зробив це?

Андо був серйозний. Те, що сталося, хлопець переживав глибше, ніж будь-хто в класі. Річ не тільки в тому, що страждав друг. Андо знав: таке може статися і з ним. Він би не сперечався. Ні, він би мовчав до кінця.

— Безперечно, в нього є своя мета.

— У тебе залізна логіка.

— Може, він намагається тебе перевиховати?

— Як? — спитав Аарне.

— Він хоче з тебе зробити людину. Так же?

— Хіба я не людина?

— Може й