Читати книгу - "Фарисеї, або Неоголошена війна Україні"

несколько служебных расследований по моей деятельности, которую я вел с февраля месяца по сентябрь. Только не 8-го сентября или там 9-го, 10-го, когда, как вы говорите, было закрыто то, о чём вы рассказали…» [31] Я был намного позже уволен, 22 сентября. [32] Так я хочу сказать, что вот то, что вы говорите — это прекрасное подтверждение тому, что я делал правильно и боролся с коррупцией правильно и честно. Потому сейчас именно в отношении меня и расследуется, проходят эти внутренние расследования Генеральной прокуратурой и новым руководством СБУ.» [33]

У цей момент О.Турчинов уже зібрався з думками і перебив свого генерала: «Я хочу додати, шановні глядачі…» Але я наполіг на тому, аби А.Кожемякін закінчив та дав відповідь по суті заданого запитання. Тому слово знову взяв А.Кожемякін: «Я не знаю, о чём вы говорите. И вообще каким образом вы… Послушайте, я не знаю…» [34]

Далі я знову взяв мікрофон і запитав: «Пане Кожемякін, дайте чітку відповідь так чи ні? Ви знищили справу стосовно організованого угрупування, чи ви її ніяк не знищували? Так чи ні?»

Ось що відповів А.Кожемякін. І це в прямому ефірі, чула вся Україна: «Послушайте, господин Чобит, не вашим статусом и не вашим лицом, и как говорится, вашим — не буду говорить чем. Этот вопрос мне может задать — если это есть на самом деле, а мы разберемся, я думаю, — только председатель Службы безопасности. И я на этот вопрос, если меня спросят, отвечу так, как оно есть на самом деле. А вы этот вопрос не имеете права задавать!» [35]

У такий спосіб А.Кожемякін ухилився від прямої відповіді, він не заперечив звинувачення його у знищенні важливих документів. Ось вам і борець із корупцією! Для чого він це зробив? Чому не дає чіткої відповіді? Чому твердить несусвітню нісенітницю, що це запитання йому ніхто, крім голови Служби, не має права задавати? Та це запитання цьому кандидату в народні депутати України за списком БЮТ (№ 25) тепер повинні задати не лише журналісти, а й всі бажаючі виборці. І він мусить народу дати чітку відповідь про те, де подів матеріали про мафію?

Як тут не згадати не раз прилюдно повторені слова О.Турчинова про те, що коли в СБУ пропадуть важливі документи, то він допоможе їх знайти. Звідки він знав, що документи можуть зникнути? І навіщо йому їх копії? Але коли у цей ряд поставити діяльність А.Кожемякіна, то все стає зрозуміло. Документи чомусь знищували в СБУ, але їх копії, мабуть, залишились лише у А.Турчинова. Але навіщо це робилось? Ось вам і рівень роботи голови СБУ та його «бойових генералів».

А про ступінь обґрунтованості звинувачень, висловлених соратником О.Турчинова Олександром Зінченком, свідчать три рішення судів, які вступили в законну силу. 25 листопада 2005 року Печерський районний суд м. Києва виніс рішення, яким визнав інформацію про першого помічника Президента України Олександра Третьякова, розповсюджену Зінченком Олександром Олексійовичем на прес-конференції 5 вересня 2005 року, недостовірною. 27 грудня 2005 року цей же суд в іншому сканладі задовольнив позов голови фракції «Наша України» у Верховній Раді Миколи Мартиненка і теж визнав інформацію, розповсюджену про нього О.Зінченком, недостовірною. Суд зобов’язав О.Зінченка спростувати поширену ним інформацію про М.Мартиненка та сплатити йому моральну шкоду у розмірі 1 копійка. 24 січня 2006 року подібне рішення Печерський райсуд столиці виніс і щодо звинувачень О.Зінченком Петра Порошенка.

Дуже показовим є той факт, що Олександр Зінченко на судові засідання не з‘являвся і жодних доказів на підтвердження своїх заяв суду не надав. Нічим не допоміг йому і екс-голова СБУ О.Турчинов. Ось вам і рівень звинувачень у корупції. Як тут не згадати головного покровителя наклепників самої Юлії Тимошенко, яка у прямому ефірі телеканалу «Інтер» 9 вересня 2005 року сказала: «Я переконана, що те, про що говорив Олександр Зінченко, має документальне підтвердження.[36]»

ХІІІ. У передчутті державного перевороту

Тема імпічменту Президенту України В.Ющенку, яка чи не вперше серйозно обговорювалася на нічній нараді у Кончі-Заспі під Києвом, незабаром знайшла своє продовження. 14 вересня 2005 року один із чільників СДПУ (о) Леонід Кравчук на прес-конференції у Києві заявив, що відомий російський бізнесмен і опозиційний політик Борис Березовський фінансував президентську виборчу кампанію В.Ющенка. Леонід Макарович повідомив, що сам особисто мав телефонну розмову з Б.Березовським, у ході якої він підтвердив йому факт такого фінансування. Л.Кравчук вказав на конкретні банківські платіжки та рахунки офшорних фірм, на які поступили 15 мільйонів доларів США. За словами Л.Кравчука, через ці фірми якраз і здійснювалося фінансування виборчої кампанії В.Ющенка.

Ввечері інформацію про нові скандальні звинувачення, на цей раз на адресу самого Президента, подали всі провідні телеканали.

Сам В.Ющенко у цей день перебував з офіційним візитом у США, де й спростував звинувачення Л.Кравчука: «У мене був офіційний фонд, який перевірявся і був на виду,» — сказав В.Ющенко.

У наступні дні майже вся преса широко висвітлювала прес-конференцію Л.Кравчука та висунуті ним звинувачення.

Як згодом з’ясувалося, у вівторок, 13 вересня, в Інтернеті, зокрема на сайті «Інтернет-репортер» з’явилися факсиміле платіжок фірм, що належать російському бізнесмену Борису Березовському із переказами із рахунку британського банку на рахунки двох латвійських банків. У графі «підстави для перерахування» один раз значиться «надання консультаційних послуг», другий — «Інвестиції в Україну», а в інших лише поставлено номери