Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

і випитувала у водія Семенова про плинність, але з'ясувати нічого не могла.

Настав черговий робочий день. Вони їхали з Олександром Івановичем по місту. Маша жваво торохтіла:

— Зупинка «Московський зоопарк». На цю зупинку зібрано звірів з усього світу. Бізони з Америки. Слони з Африки. Кобри з Індії. Нещодавно зловили двох пінгвінів у Антарктиді й завезли сюди. Для звірів створені сприятливі умови, їх ніхто не кривдить. Їх виводять на прогулянку і миють зі шлангів. Організовуються виставки звірів. Є майданчик молодняка. Там вони лазять по стовпах і сидять у# воді. Сюди сходяться художники, щоб малювати звірів, і вчені, щоб вивчати їх.

Маша вже багато разів оголошувала зоопарк і говорила жваво, як на виступі у художній самодіяльності. Раптом водій зауважив, що вона замовкла і полізла униз під сидіння.

Олександр Іванович запитав:

— Ти, Машо, щось загубила?

— Ні. Там мій клас сідає.

Пасажири захвилювались:

— Ви чому замовкли? Розповідайте далі. Вельми цікаво про зоопарк.

Олександр Іванович подав Маші мікрофон униз і сказав:

— Ти з-під сидіння не вилазь, але розповідай. Пасажири чекають. Зараз буде зупинка «Студентська».

Маша взяла мікрофон і заговорила незнайомим басом:

— Наступна зупинка «Студентська». На цю зупинку зібрано студентів з усього світу. Студенти з Америки. Студенти з Африки. Студенти з Індії. Нещодавно зловили двох студентів в Антарктиді й завезли їх сюди. Для студентів створені сприятливі умови. Їх ніхто не кривдить. Їх виводять на прогулянку і миють зі шланга. Організовуються виставки студентів. Є майданчик молодняка. Там вони лазять по стовпах і сидять у воді. Сюди сходяться художники, щоб малювати студентів, і вчені, щоб їх вивчати.

У пасажирів повилазили очі на лоб. А Машин клас так і подався вперед, дізнатись, хто це так загадково розповідає. Водій начебто дорослий, а промовляють дитячим басом. А Маша далі повідомляла з-під крісла:

— Зупинка «Кафе «Котлетна». На цю зупинку зібрано котлети з усього світу. Котлети з Америки. Котлети з Африки. Котлети з Індії. Нещодавно зловили дві котлети в Антарктиді й завезли сюди. Для котлет створені сприятливі умови, їх ніхто не кривдить. Їх виводять на прогулянку і миють зі шланга. Організовуються виставки котлет. Є майданчик молодняка. Там котлети лазять по стовпах і сидять у воді. Сюди сходяться художники, щоб малювати, і вчені, щоб вивчати котлети.

Тут уже Машині однокласники не витримали. Вони, як замазка, просочились у кабіну водія і почали повсюди нишпорити.

— Дядьку, у вас платівка зіпсувалась? — запитав Аксьонов.

— А де педаль швидше їхати? — запитував Олейников.

— А хто у вас під кріслом сидить? — взяла бика за роги Надійка Абдурахманова. — Мікрофон туди снується.

І всі побачили Машу.

— Ой, Машо, це ти? Ми на ВДНГ їдемо.

— А що ти тут робиш?

— Я дядькові Сашку допомагаю. Він мій дядько.

Тут тролейбус на ВДНГ прибув. Кінцева зупинка. Всі пасажири повиходили. На зупинці дітей Катерина Ричардівна зустріла. Вона сказала:

— Я довідалась, що справа кепська. Сьогодні ВДНГ не працює. Там суботник для співробітників. Квитки не продають, екскурсії не ходять.

— Ех, — мовив Олександр Іванович. — Мені б туди потрапити, я б вас повозив. Я раніше на ВДНГ працював на тролейбусі. Там проводи є і вантажні тролейбуси їздять.

— А як же ваша робота? — запитала Маша Філіпенко. — Ваш маршрут?

— У мене зараз обід на дві години.

— Тоді, — сказала Катерина Ричардівна, — у мене є пропозиція. Давайте ми вас туди до-штовхаємо. Тобто ваш тролейбус, усім класом.

— Ура! — закричали третьокласники. Олександр Іванович сів за кермо, а дітвора галасливою ватагою покотила тролейбус вперед. Треба було його штовхати метрів триста. Вони дуже швидко до воріт доїхали. По калюжах, по опалому листю. Олександр Іванович погудів. Сторож йому ворота розчинив, і тролейбус в'їхав. Лише Діма Олейников застряв. Він найостаннішим ішов. Трохи збоку. У сторожа врізався і почав його штовхати.

Ледь-ледь Олейникова від сторожа відтягнули. А на виставці було багато тролейбусних проводів, їдь куди хочеш!

Олександр Іванович дітей повіз. Вони побували всюди. Біля павільйону космонавтики. Біля овочівництва. Біля тваринництва. Повз усі республіки проїхали. І всюди відвідувачів не було. Всюди самі співробітники працювали. Чистили, мили, підмітали.

Лише біля павільйону «Радянська автоматика» не було нікого. Ніхто не чистив, не мив, не витрушував. Павільйон сумно стояв на просторах ВДНГ на тлі кошлатих хмар.

Діма Олейников висунувся з вікна тролейбуса і чергового біля павільйону запитав:

— А чого це, дядьку, товаришу, у вас ніхто не працює? Нічого не підмітають, не витрушують? У вас що, немає суботника?

— У нас є — суботник. Але у нас співробітників нема. Адже у нас павільйон автоматики. Нікому підмітати.

Оленка Циганова закричала:

— А підмітати вам треба? А є що витрушувати?

— Треба, ще й як треба. І витрушувати є що.

Тоді Катерина Ричардівна сказала:

— Діти, допоможемо автоматам, а то вони пилюкою заростуть!

Діти зраділи. Вони схопили віники й ганчірки у чергового і заходились усе чистити, сміття виносити. А водночас їм черговий вчений про свій павільйон оповідав:

— Це ось верстати програмні. Вони дуже вмілі. Ти йому лише креслення покажи, він усе зробить. Або деталь треба показати. Ось у це віконце вставити. Ходімте далі.

І всі далі пішли. А Дім а Олейников яскраво сяючим програмним верстатом зацікавився. Не йшов нікуди, усе поряд крутився. Черговий продовжував:

— То автоматична вагівниця. Усе сама зважує і упаковує.